166 В таку щасливую годинуЕней чимдуж спис розмахавІ Турну, гадовому сину,На вічний поминок послав;Гуде, свистить, несеться піка,Як зверху за курчам шульпіка,Торох рутульця в лівий бік!Простягся Турн, як щогла, долі,Качається од гіркой болі,Клене олимпських єретик.167 Латинці од сього жахнулись,Рутульці галас підняли,Троянці глумно осміхнулись,В Олимпі ж могорич пили.Турн тяжку боль одоліває,К Енею руки простягаєІ мову слезную рече:«Не жизни хочу я подарка;Твоя, Анхизович, припаркаЗа Стикс мене поволоче.168 Но єсть у мене батько рідний,Старий і дуже ветхих сил;Без мене він хоть буде бідний,Та світ мені сей став не мил;Тебе о тім я умоляю,Прошу, як козака, благаю,Коли мені смерть задаси,Одправ до батька труп дублений;Ти будеш за сіє спасений,На викуп же, що хоч, проси».169 Еней од речі сей зм’ягчивсяІ меч пінятий опустив;Трохи-трохи не прослезивсяІ Турна ряст топтать пустив.Аж зирк — Палантова лядункаІ золота на ній карункаУ Турна висить на плечі.Енея очі запалали,Уста од гніву задрижали,Ввесь зашарівсь, мов жар в печі.
170 І вмиг, вхопивши за чуприну,Шкереберть Турна повернув,Насів коліном злу личинуІ басом громовим гукнув:«Так ти троянцям нам для сміхаГлумиш з Паллантова доспіхаІ думку маєш буть живим?Паллант тебе тут убиває,Тебе він в пеклі дожидає,Іди к чортам дядькам своїм».171 3 сим словом меч свій устромляєВ роззявлений рутульця ротІ тричі в рані повертає,Щоб більше не було хлопот.Душа рутульська полетілаДо пекла, хоть і не хотіла,К пану Плутону на бенькет.Живе хто в світі необачно,Тому нігде не буде смачно,А більш, коли і совість жметь.