«Коронація слова» створює для вас нову хвилю української літератури — яскраву, різножанрову, захопливу, — яка є дзеркалом сьогодення і скарбом для майбутніх поколінь.
Міжнародний літературний конкурс романів, кіносценаріїв, п’єс, пісенної лірики та творів для дітей «Коронація слова» був заснований за підтримки бренда найпопулярнішого українського шоколаду «Корона». Головна мета конкурсу — сприяння розвитку новітньої української культури.
Література, кіно, театр і пісня обрані не випадково, адже саме ці жанри є стратегічними жанрами культури, що формують і визначають зрілість нації.
Метою конкурсу та його завданням є пошук нових імен, видання найкращих романів, стимулювання й підтримка сучасного літературного процесу, кіно й театру і як наслідок — наповнення українського ринку повнокровною конкурентоспроможною літературою, а кіно й театру — якісними українськими фільмами й п’єсами.
koronatsiya.com
Надія Гуменюк
Енна. Дорога до себе
Код пам’яті — любов
«Люди — допитливі істоти, дуже допитливі. Вони не терплять загадок, їм конче треба знати про собі подібних геть усе, аж до найменших подробиць, аж до вивертання нутра, особливо те, що стосується дитинства. Чомусь дитячі літа найбільше всіх цікавлять…»
А якщо ти сама не знаєш про цю свою пору нічого? Не знаєш, хто ти насправді, звідки, за ким так, здавалося б, безпричинно тужить твоя душа?
Історія Ірини-Ірис, що в основі сюжету нового роману Надії Гуменюк, — це своєрідна реконструкція пам’яті, пошуки свого «я», повернення до своїх витоків. Їй, останній гілочці колись розкішного дерева українського роду Христичів, обламаного холодними вітрами історії, доньці одного з «незгідних», які стали жертвами «покосів інтелігенції» у п’ятдесятих — шістдесятих роках, судилася дуже складна і драматична доля. Сирітство, дитячий будинок, у якому таких, як вона, намагалися не просто перевиховати, а й «перепрограмувати».
У двадцятому столітті експериментаторство таких «програмувальників» набуває обертів — у лабораторіях деяких дослідників-психіатрів, у гітлерівських нацистських таборах, у радянських спецлікарнях, куди запроторювали дисидентів. Такий спецзаклад облаштовують і в колишньому княжому замку, який у романі постає як символ тоталітарного зла й наруги над людською природою.
Стерти пам’ять, нашарувати іншу, створити таким чином нову людину, яку можна було б запросто позбавляти спогадів про минуле, зробити нібито щасливою, але головне — якою можна було б легко управляти… Цією божевільною ідеєю перейнявся і такий собі сучасний Мефістофель, який захотів не просто «поплескати Бога по плечу», а замінити Його собою. Зіркою на небосхилі його успіху і мала стати дівчинка-сирота. Страшний фінал доктора Сніга — як своєрідне застереження: жоден експеримент не повинен виходити за межі людської моралі. І як нагадування — без минулого немає майбутнього.
Роман — про пам’ять як головний стрижень не лише особистісної, а й суспільної ідентифікації людини. Читав (на одному подиху!) про Ірину-Ірис, а перед очима поставала доля нашого народу. Адже ще імператриця Катерина, коли йшлося про Україну, ставила своїм придворним історикам завдання: «ми зітремо їхній час», читай — пам’ять.
А ще цей роман — про всепереможну любов як своєрідний код пам’яті, яку вона воскрешає, повертає й оберігає, про вірність, про суголосся людських душ, про доброту і милосердя. Які вражаючі історії кохання: по-дитячому наївна і щемлива — хлопчика Грицика до маленької сусідки, печально-терпелива — Варвари Петрівни й Олександра Танасовича, палка і непідвладна ніяким випробуванням — Ірини-Ірис і Романа! Скільки в них світла і ніжності!
Роман поєднує щонайменше три жанрові різновиди — соціальний, філософський і пригодницький, хоча важко визначитись, який саме домінує в творі, настільки майстерно й щільно вони переплетені письменницею. Простір роману динамічний, рухомий і багатовимірний, події розгортаються в інтер’єрі двадцятого століття, на тлі тих перемін, які відбувалися в нашому суспільстві.
Ще однією особливістю є оповідь від першої особи, що не тільки підсилює ліричну складову, а й надає твору достовірності й переконливості та полегшує авторові пошук співчуття, співжиття, співавторства з боку читача. Цей літературний прийом несе в собі приховані ризики, оскільки робить автора беззахисним, адже всі проблеми, страхи і фобії героя читач може автоматично перенести і на його особу. Окрім того, цей прийом ще й вимагає від автора неабиякої ерудованості, принаймні в питаннях, які досліджуються в романі. Усі ці підводні рифи Надія Гуменюк обходить із майстерністю досвідченого лоцмана, демонструючи і вміння карколомно закрутити сюжет, і серйозні знання психології та літератури, які є професіями її головних героїв.