Зал недовірливо зашушукався, деякі з сумнівом переглянулися між собою.
– Я не зовсім звичайна людина, – продовжив Ніколас. – Не визнайте мене за божевільного, але я кажу абсолютно серйозно. Я не просто людина, я – Ловець снів. Я намагаюся дати пояснення кожному сну і віднести його до минулого або до майбутнього. Знаю точно, що дуже рідко сни бувають звичайною фантазією або кошмаром.
Ніколас неквапливо пройшовся по сцені, склавши руки за спиною. Зупинився в самому центрі, наїжачив світле волосся.
– В дитинстві мене постійно мучили страшні сни, – знову заговорив він. – Можливо, через це я полюбив містику, вірив у потойбічний світ і в цілому, ніби збожеволів на всьому цьому. Мене водили до багатьох фахівців, але лікарі так і не прийшли до єдиного діагнозу. З п'яти років я майже щоночі бачив нечіткі, розмиті кошмари і прокидався в холодному поті з серцем, що майже вилітало грудей. З часом я навчився з цим справлятися. Заспокоювався, обертався на інший бік і спав далі, як ні в чому не бувало.
Але вранці, довго думав про те, що мені наснилося, гадав, що вони можуть означати і чому таке відбувається саме зі мною. В п'ятнадцять я зрозумів, що кожен з нас, зверніть увагу, кожна людина здатна бачити у снах своє майбутнє. Ніколас лише посміхнувся на скептичні усмішки, очі студентів округлялися.
– Мої батьки дуже любили подорожувати. В нашій сім'ї була чудова традиція – кожен мій день народження відмічати в новій країні. В одній із таких поїздок ми потрапили в жахливу аварію і в результаті опинилися в реанімації, де лікарі боролися за наші життя. Мама. – Ніколас важко ковтнув. – Мама першої пішла на поправку. Вона сиділа на задньому сидінні, і удар з того боку був не таким сильним. Я сидів на передньому, поряд з батьком, і у момент зіткнення, вилетів через лобове скло.
Я навіть помер на якийсь час – лікарі діагностували клінічну смерть. Мені все запам'яталося уривками: як я лежав на дорозі, і як привезли в лікарню, як мене перенесли на операційний стіл, пам'ятаю, що не відчував болю, знаходячись в шоковому стані. А потім обличчя закрила киснева маска і останнє, що я тоді почув – слова анестезіолога, що побажав мені щасливої дороги. Ох, тоді я і не підозрював, що за шлях мене чекає! – Ніколас емоційно сплеснув руками. – Мене немов висмикнули з власного тіла.
Я дивився на себе, ніби з боку і ще ніколи мені не було так спокійно, як в той момент. Настільки спокійно, що зовсім не хотілося повертатися назад в сувору реальність. Після цього я перестав боятися смерті і набув душевної рівноваги. Впевнений: нам немає чого страшитися того, що нас чекає за порогом.
Ніколас зробив ковток води з високої склянки. Окинув поглядом зал, повний людей, тих, що жадібно ловлять кожне його слово, і продовжив:
– Батьку припало найбільше. Він, як і ми з мамою, знаходився в реанімації, але потім впав в кому, і тільки через чотири місяці його перевели в звичайну палату. Єдине, що підтримувало в ньому життя – апарат штучного дихання. Я відвідував його що миті, годинами, днями, тижнями чекав, що все налагодиться, що він видужає і все знову буде добре. Мені довелося швидко подорослішати. Я зрозумів, що ніхто, крім мене не зможе розібратися в справах батька, бізнес без нього зупинився, треба було щось робити.
А ще я зрозумів, якими жорстокими і бездушними можуть бути ті, хто присягав "не зашкодити", – Ніколас зло блиснув очима. – Те, що робили лікарі складно назвати лікуванням. Швидше вони просто не діяли, а чекали коли батько "відмучиться". Мої спроби розворушити батька, ночівлі з ним в палаті, і те, що я продовжував боротися і вірити, їх тільки дратувало. Мені доводилося буквально примушувати їх виконувати хоч би мінімальні обов'язки: міняти крапельниці, робити уколи, перевіряти стан, та навіть елементарно – мити в палаті підлогу.
Одного разу, коли я ночував, на зсунутих разом стільцях у коридорі, біля батьківської палати, мене ніби накрило хвилею сну. Хоча в ті дні я засинав насилу, – Ніколас задумливо склав пальці будиночком, впершись ліктями. – Мені наснилося зимове кладовище. Таке реальне, з чорним від свіжовикопаної землі снігом, каркаючими воронами і труною, в якій лежав батько. Тоді я не надав сну особливого значення, на дворі був червень місяць і я продовжував вірити в краще.