– Уявна смерть, – кивнув Ніколас. – Стан, при якому людина стає нерухомою, а всі життєві функції хоч і зберігаються, але значно сповільнюються: пульс і дихання стають рідше, знижується температура тіла. В літературі повно легенд про людей, що впали в глибокий, схожий на смерть, сон. Проте страшилки з книжок далеко не завжди вигадка. Навіть сьогодні, в століття просунутих технологій, лікарі іноді не розпізнають летаргію, і сплячих живцем відправляють в могилу.
Багато відомих людей боялися, що з ними станеться подібне, а ось ви, – Ніколас обвів поглядом зал, – повинні навчитися долати свої страхи і тоді будете здатні здійснювати неможливе, вас почнуть поважати.
– Ви популярні і у вас купа знайомих. Скажіть, що вас найбільше дивує в людях? – Пролунало питання з найвіддаленішого від сцени ряду.
– Те, що багатьом властиво постійно турбуватися про майбутнє і згадувати минуле. Такі люди зовсім ігнорують сьогодення. Живуть, ніби ніколи не помруть і помирають, ніби ніколи не жили.
На цих словах Ніколас вклонився публіці. Пролунали гучні оплески, в залі включилося яскравіше "денне" світло. Розбуркано обговорюючи між собою прослухану лекцію, студенти вишикувалися в чергу, щоб дістати автограф або фотографію з Ніколасом, або і те і інше відразу.
– Вітаю, Ніколас, – протягнув йому руку, що дочекався своєї черги, симпатичний юнак, чимось схожий на соліста відомої рок-групи. – Я хлопець тієї дівчини, яку ви почастували капучіно.
– Приємно познайомитися, – щиро посміхнувся Ніколас. – Повторюся, вона у вас просто чудова.
– Ваш вчинок підняв мені настрій, – підморгнула "стигла полуниця". – Дякую.
– Звертайтеся, – підморгнув Ніколас.
– В записці ви просили не відповідати вам, якщо у мене є хлопець, але ми просто не можемо піти, не сфотографувавшись з вами, – дівчина трохи збентежено заправила за вухо пасмо волосся, що вибилося. – Ви приголомшливий, а отримати від вас записку, в сто разів крутіше за автограф, як у всіх.
– Ввечері обов'язково подивимося передачу з вашою участю, – хлопець "полуниці" ще раз потиснув йому руку, – триматимемо за вас кулаки.
– Дякую, що пришли на мою лекцію. Удачі, – відповів Ніколас і завмер, позуючи для чергового знімка.
Роздавши автографи і посмішки, Ніколас вирішив скористатися моментом і спокійно прогулятися широкими коридорами університету. Здавалося, тут навіть стіни просочилися мудрістю, а під високими стелями сплелося відлуння тисячі тисяч проведених лекцій. Повернувши в абсолютно порожній коридор, Ніколас почув голос, що пролунав через причинені двері аудиторії:
– Візьміть листи паперу, зімніть і киньте їх убік. Так само ви викидаєте свої сни, коли не користуєтеся ними в належній мірі.
Зацікавлений Ніколас, підкрався ближче, і впершись ліктем об стіну, прислухався:
– Тепер візьміть ще по аркушу паперу, зімніть, – продовжив викладач. – А далі правила дуже прості. Уявіть, що ви – населення певної країни, де у кожного громадянина є шанс стати багатше, або ж вийти на новий соціальний рівень життя. Все, що для цього треба – закинути в сміттєвий кошик зім'ятий аркуш паперу, не встаючи зі свого місця.
Задні парти загуділи невдоволеним наріканням, розуміючи, що у попередніх, шансів влучити в ціль набагато більше :
– Так нечесно!
Студенти почали кидати папір і, як і передбачалося, майже всі, хто сидів на перших рядах потрапили в кошик. А ось із задніми партами вийшло навпаки – більшість промазали.
– В тих, хто сидів ближче до кошику, було свідомо більше шансів влучити в ціль, – кивнув викладач, задоволений проведеним експериментом. – Це і означає "мати привілей над іншими". Але чи помітили ви, що про несправедливість говорили тільки ті, хто сидів на задніх партах? Учні з передніх місць не бачили складності в завданні. Їм треба було кинути всього з декількох метрів. Ваше завдання для студентів одного з кращих університетів країни – усвідомлювати, що ваша освіта – є ваш привілей. Використайте її для досягнення своїх цілей, але й не забувайте про тих, хто позаду. В будь – якій ситуації треба залишатися людиною.
Глава 3
– "Мені відомо, що ти зробив п'ятнадцять років тому. Інші вже призналися. Поліція дихає тобі в потилицю. Ваш Харон". – Зачитав вголос Стажер, акуратно тримаючи двома пальцями куточок записки. Та, як і належить доказам, вже була ретельно упакована в спеціальну захисну плівку.
Він разом з Лангре знаходився в готельному номері сера Альприма, мільярдера і філантропа, труп якого вже встигли оглянути експерти. Тоді як Стефан зачитував зміст листа, Лангре оглядав місце злочину, обводивши уважним поглядом обстановку номера. По фотографіях, що висіли на білих стінах, він помітив, що вбитий явно пишався своїми досягненнями і придбаннями.