– Розташовуйся. Води?
– Не відмовлюся, – кивнув Стефан.
Лангре так і продовжив стояти на місці, все ще його роздивляючись. Зрозумівши, що води йому не наллють, Стефан сам підійшов до кулера, що стояв в кутку. Наполовину осушивши пластиковий стакан, повернувся до столу.
– В мене теж є тату, – несподівано заявив Лангре. – Правда не таке, як у тебе. Просто цифра, моя група крові.
Стефан знав, що подібні татуювання робляться зовсім не для краси або якогось прихованого змісту. Їх набивали тільки військовослужбовцям з гарячих точок, часто вказуючи ще і резус – фактор.
– Виходить, ви воювали, – відповів Стажер. – Знаю, що їх і зараз роблять військовими. Рід військ, термін служби і група крові. Таке ніколи не втратить важливості.
– Точно помітив, – похвалив Лангре.
Знову наринули хворобливі спогади травмуючого військового минулого. Проте він давно навчився справлятися з цією своєю слабкістю, тому швидко прийшов в себе.
– Подібні, так звані татуювання, були ще при Петрі Першому, – продовжив Лангре, який ніколи не упускав можливості потріпатися про свою улюблену історичну тему. – Але особливою популярністю почали користуватися під час Афганської війни. Ці тату врятували безліч життів. Коли час йшов на хвилини, медикам не доводилося витрачати його на з'ясування групи крові.
– А талановиті люди вдихнули в них нове життя, надали їм абсолютно інший сенс і тепер татуювання є у кожного другого і не лише в неформалів або членів банд, як років двадцять назад.
Лангре нічого не відповів, лише продовжував свердлити Стажера важким поглядом. Переступивши з ноги на ногу, Стефан відкашлявся. Важке мовчання ставало все більш невмілим.
– Можна скористатися комп'ютером? Мені треба перевірити пошту, – нарешті сказав він, не витримавши виниклої напруги.
– На здоров'я, – кивнув Лангре, прибираючи в кишеню запальничку, що лежала біля комп'ютерної мишки.
Треба не забути забрати і інші дрібнички, ніби його тут ніколи і не було.
– До речі, – пурхаючи пальцями по клавішах, знову заговорив Стажер, – сьогодні проїздив повз Російське посольство. Там чорти що діється. Справжній хаос.
– Протестуючі сильно розбушувалися? – Питально зігнув брову Лангре.
– Бачив, що будівлю посольства обстріляли зеленкою.
– Не дивно. Для Росії сер Альприм був другом і щедрим меценатом.
Лангре помасажував пальцями віскі, упорядковуючи думки. Сьогоднішній ранок розпочався з дуже поганих новин і продовжував сипати неприємними сюрпризами, але потрібно було зосередитися на поточних завданнях.
– Бачиш ті три теки? – Він кивнув на куток столу. – Ознайомся.
Стажер ніби тільки цього і чекав. Він жваво підтягнув до себе відразу всю стопку і забігав очима по сторінках. Прочитавши кілька, про щось замислився.
– Ну як? Є ідеї? – В голосі Лангре проглядала неприкрита іронія.
– Жодної робочої, – не відриваючи погляду від тексту, задумливо протягнув Стефан.
– Не переживай, їм вже майже рік і кожне під юрисдикцією Інтерполу.
Стажер здивовано свиснув. Це вже не жарти, не академічна теорія, а справжнісінька робота. З Інтерполом, психопатами і знівеченими трупами. Мабуть ці справи були і дійсно складними і їх не змогли розкрити, адже Інтерпол міжнародна організація, у справах кримінальної поліції бере їх тільки, щоб координувати зусилля країн учасниць у боротьбі із злочинністю.
Стефан відкрив першу справу на початковій сторінці. В нижньому кутку, прямо під його великим пальцем, на жовтому фоні значилося: "Розшукується. Пропав без вісті".
– Тут, до речі, все просто, – знизав плечима він. – Вже більше ніж півроку пройшло. Значить, можна оголосити його померлим і закрити справу. Треба лише заповнити чотирнадцяту форму.
Стажер гордо випрямився. Ось і згодилися отримані в академії знання, не даремно він вважався найздібнішим і подаючим великі надії студентом. Стефан ніколи не упускав можливості блиснути розумом, правда зараз сумніви все ж були. Не міг Лангре зі своїм багаторічним стажем, пропустити таке просте рішення?
– Обтяжливі обставини – усміхнувся комісар, – зниклий, обчистив досить популярну галерею. Виніс льняних полотен і масляних фарб приблизно на дві тисячі євро. А далі його слід пропав.
– І навіщо йому стільки? – Здивовано підкинув брови Стажер.
На другій теці, вже із синім куточком, значилося все теж: "Розшукується".
– Ну, а тут що не так? – Стефан помахав текою, але Лангре навіть не подивився в його сторону.
– Він був церковним Пастирем. Кинув дружину з шістьма маленькими дітьми і, як ти вже зрозумів, безслідно зник. Його дружина приголомшлива жінка. Своїми силами справляється з вихованням синів і дочок, працює лікарем в місцевій клініці і навіть курирує дитячий хор. Їй теж розповіси про чотирнадцяту форму? А її дітям що? Щоб не чекали батька?