– Татусь засунув за пояс, вийшов на вулицю і спалив за рогом, – Стефан знизав плечима. – На відновлення справи підуть роки, а пам'ять у людей коротка. Спочатку шукатимуть, потім згадувати і забудуть, і врешті – решт… Мікроавтобус, в якому затримали Грозного… Він же стояв і біля лікарні Святого Петра?
– Так, – не став юлити Лангре. – Так. Зараз він теж неподалік. А в ньому дванадцять оперативників, які весь день чекають, поки ти зізнаєшся.
– Не дочекаються, – гмикнув Стажер і зробив затягування.
Лангре трохи повів плечима, ніби кажучи – "твоє право".
– Я не винен, але в мене є пару думок із цього приводу, – тихо сказав Стажер.
Стажер, тим часом закинув голову вгору, ткнув пальцем в найяскравішу зірку на нічному небі:
– Якось мій батько показав цю зірку матері і сказав, що вона прилетіла звідти. Сказав їй не сумувати, що колись, коли прийде час, вона туди повернеться. Потім він її поцілував і попросив залишитися з ним на цій планеті, тому, що завдяки їй, він вперше не почуває себе самотнім. Я прочитав про це у старому щоденнику матері. Таким ось було їх перше побачення, їй тоді було всього вісімнадцять.
– Щодо її останнього листа. – Лангре глибоко зітхнув, підбираючи слова. – Розлучення в Росії вважається для жінки трагедією, ганьбою, клеймом на все життя. Батьки переживатимуть, і ховатимуть очі від сорому, родичі – шкодувати, свсіди – розпускати плітки і тому подібне.
– Багато жінок в Росії фінансово несамостійні і повністю залежать від чоловіка або від батьків. І якщо рідня була проти її розлучення, то жінці просто не було куди йти і нема на що жити, – Стефан стиснув руки в кулаки.
– На відміну від старшого покоління, молодь не сприймає брак, як щось священне і вічне. Над молодими людьми вже не владні старі цінності і установи, вони хочуть самі вибирати, як їм жити і вважають, що якщо брак не приносить щастя, то навіщо він взагалі потрібен. По собі знаю, що зберегти всякий брак досить важко, – Лангре сумно посміхнувся. – Дуже важливо думати про те, який твій вклад у збереження стосунків, як особисто ти вирішуєш виникаючі проблеми.
– Проблем у них було багато, – стиснув губи Стажер. – Водій, який повертається додому всього на кілька днів, почуває себе гостем, а не господарем.
– Важливо зрозуміти, що розлучення це травма і величезний біль, який потрібно винести, перетерпіти, пережити.
– В дев'яності роки рухнув Союз. Мама ростила мене, як могла, коли батько кинув усе і втік до Франції, він зовсім не допомагав нам. Її скоротили на роботі, перебивалася, як могла. Я часто згадую "пиріжки", – Стажер прикрив очі, ніби і дійсно згадуючи. – Пиріжки – це був край нашого життя. Не пам'ятаю, скільки днів ми їли тільки перепічки з борошна і води…, мамі вже давно затримували зарплату. Одного разу, вона дістала заповітну скриньку зі своїми скарбами – сережки від бабусі, подаровані їй на вісімнадцятиріччя, обручка, прабабусине кільце, браслетик і підвіска. І пішла. Повернулася з пакетом продуктів, і почалося чаклунство – через пару годин будинок наповнив чудовий запах випічки. О, я тоді трохи з глузду не з'їхав, – Стажер прицмокнув губами, немов відчував на язиці, смак того давнього частування. Смак справжнього дива. – Але мені дістався лише один пиріжок. А мама наділа фуфайку і пішла в холодну зиму, прихопивши всі смаколики.
А коли повернулася, то обіймала мене, цілувала, плакала і сміялася. Їй повезло – мама підходила до машин, що стояли на перехресті, і пропонувала купити пиріжки. В одній з машин був директор ресторану. Він купив пару, поїхав, а через якийсь час повернувся і запропонував мамі пекти для його ресторану. Пройшло вже багато років, але і досі перед очима ця картина – мама в фуфайці, в руках повний піднос пиріжків, дбайливо укутаних в рушник, і я з голодними очима проводжаю її.
В мами лице сумне – сумне, адже в неї в руках їжа, але вона не може мені її дати, адже тоді вона не зможе заробити грошей – знову ж таки – на їжу, щоб прогодувати мене трохи подовше.
– А до того… до того, як мама пішла від батька було краще? Хоч трохи? – Запитав Лангре.
– Трохи? Можливо, – знизав плечима Стажер. – Але наша сім'я вже тоді перестала існувати. Традиційна сім'я, що насолоджується сімейним сніданком і спокійними бесідами після закінчення робочого дня – нездійсненна мрія далекобійника. Мало того – сім'я, а точніше, згода в сім'ї, стає головним болем тих, хто проводить своє життя на колесах. З цією проблемою стикається значна частина професійних водіїв.
Одні сподіваються на те, що мудра і дбайлива жінка не розлучатиметься, а якщо і піде від чоловіка, то тільки не тому, що така специфіка його роботи. Водії автобуса, що зіткнулися з цією проблемою, радять своїм колегам частіше замислюватися про те, чим займаються дружини в той час, коли їх немає вдома, і поставити собі питання, що важливіше: сім'я або трудові нормативи.