Весь цей час, не зводячи погляду зі сцени, він йшов до середини, сів навпочіпки і зібрався, вже було кинути монети, щоб відвернути "рептилоїда", як помітив силует, що стояв біля виходу. Ще один! "Чорт, звідки він там взявся"? – промайнуло в голові. По шкірі пробігли мурашки жаху і паніки. Він шпурнув фунтовую монету, та попала прямо у дерев'яний підлокітник сидіння, тому пролунав гучний металевий звук. Оба "рептилоїда" підняли голови і, кілька секунд постоявши на місці, повільним кроком пішли до джерела шуму.
Скориставшись моментом, Ніколас слизнув уздовж стіни до куліси, що закривала правий край сцени. Але звідти до нього назустріч вийшов ще один, перегородивши шлях до порятунку. Судорожно озирнувшись на всі боки, Ніколас помітив, що інші два стояли на тому місці, куди він кинув монету і пильно дивилися на нього своїми жахливими очима, з вузькими витягнутими зіницями. Вони стояли, немов статуї, без єдиного руху. Спостерігаючи за двома ліворуч від себе, Ніколас бічним зором стежив і за тим, що стояв у сцени.
Вибору все одно не залишалося, "рептилоїди" могли накинутися на нього у будь-який момент, тому Ніколас побіг першим до виходу. Перемахуючи через сидіння, ящери кинулися за ним, третій не відставав. Добігши до задньої стіни, Ніколас згорнув вправо і відчайдушно забив кулаками в двері, в надії, що йому відкриють. Коли два чудовиська виявилися на центральному проході, третій вже підбігав ліворуч, Ніколас кинувся в обхід уздовж стіни по лівій частині залу.
"Рептилоїд", що з’явився з – за куліс, побіг так само, як і він, а інші два знову вирішили зрізати шлях через крісла. Забігши за завісу, Ніколас побачив, що з правого боку, є невеликий коридор, біля якого стояли риштування і, радіючи несподіваній удачі, побіг через сцену прямо до них. Виявившись на середині, краєм ока помітив, що зал повний! Звідки тут люди? Ніколас повернув голову, зіниці розширилися від жахливого видовища, що пробивало до тремтіння. В глядацьких кріслах сиділи вони і дивилися прямо на нього! Бліді, з гримасами, що леденять душу, нерухомі, як мерці – рептилоїди.
Не чекаючи, доки вся ця орава встане зі своїх місць і кинеться за ним в гонитву, Ніколас забіг в коридор, перевернувши за собою риштування, перегороджуючи тим самим, шлях. Опинившись біля дверей з написом "запасний вихід", він з розмаху врізався в неї плечем, сподіваючись вибити. Але вона раптом різко відкрилася, і Ніколас буквально вивалився до світлого затишного приміщення.
–Ти хто такий? П'яний чи що? – Ніколас підняв погляд і побачив багрове від злості обличчя охоронця театру.
– Ні, з чого ви взяли? Я прийшов за Ганною. Там, там. – Ніколас кивнув собі за спину. – Рептилоїди!
– Яка Ганна? Які рептилоїди? В тебе голова розбита! – Перебив його охоронець і дістав з кишені телефон. – Алло? Швидка?
Ніколас на секунду прикрив очі, борючись з нудотою, що підступила, а коли відкрив, його вже клали на ноші санітари. Не вже він примудрився знову втратити свідомість?
– Як ти туди взагалі потрапив? – Схвильовано запитав один з працівників швидкої допомоги.
– Просто ввійшов, там було незамкнено, – якик Ніколаса заплітався.
– Відкрито? – Вигукнув охоронець. – Там ремонт йде повним ходом! Ти що, фарби надихався?
Перш ніж знову втратити свідомість, Ніколас побачив Ганну, що стояла над ним. А потім настала темрява.
Глава 21
Стрілки на годиннику показували сім ранку. Багряні промені сонця забарвили кімнату літнього комісара в нові відтінки, пройшовшись мазками по меблях, стінах і підлозі. Життя за вікном вже кипіло щосили, стукали по рейках електрички, у відкрите вікно спальні доносився шум гудків автомобілів і віддалених розмов.
Щось бурмочучи собі під ніс, Лангре поклав у сумку останню сорочку і, закрив її, почухав за вухом собаку, що заважала під ногами. Випрямившись, він поправив комір пальто, пригладив волосся, окинув швидким поглядом своє відображення в дзеркалі.
– Дорогий, – дружина, що підійшла, змахнула з його плеча невидимі порошинки, – ти головне не накручуй себе. Подумаєш, переліт. Цей хлопчик без тебе не впорається, тільки ти зможеш йому допомогти. Не відпускати ж його зовсім одного у Стамбул?