«Так, — відповів Глаедр і опустив свою величезну голову ближче до Ерагона. — Я впевнений, і на те є багато причин… Принаймні якщо ви матимете моє серце, то зможете спілкуватися з Оромисом і зі мною будь-де, і тоді я допомагатиму вам своєю силою, коли в тому буде потреба. А раптом Оромис і я загинемо в битві, тоді наші знання і досвід, а також моя сила залишаться з вами. Я довго про це думав і певен, що роблю правильно.»
— Але якщо Оромис загине, — сказав Ерагон тихим голосом, — невже ти справді захочеш жити без нього в образі Елдунарі?
Глаедр пильно глянув своїми надзвичайними очима на Вершника. «Я не хочу розлучатися з Оромисом, — сказав він після тривалої мовчанки, — але що б там не сталося, я буду робити все можливе, щоб скинути Галбаторікса з його трону. Це наша єдина мета, і навіть смерть не зможе змінити її. Я знаю, ти й думати не хочеш про втрату Сапфіри… Це природно. Але ми з Оромисом мали довгі століття для того, аби збагнути, що наша розлука неминуча… Чи будемо ми обережні, чи ні, за якийсь час один із нас неодмінно помре. Звісно, це не надто втішна думка, але що поробиш… Так влаштований світ.»
— Я теж не хочу вдавати, що радо думаю про це, — мовив Оромис, — але мета життя полягає не в тому, щоб робити щось таке, чого ми хочемо. Мета життя — робити те, що має бути зроблене. Цього вимагає від нас доля.
«А тепер, — сказав Глаедр, — я питаю тебе, Сапфіро, Блискуча Луско, і тебе, Ерагоне, Убивце Тіні, чи приймаєте ви мій дар?»
«Приймаю», — відповіла Сапфіра.
«Приймаю», — трохи повагавшись, луною озвався Ерагон.
Після цих слів Глаедр підвів голову. М'язи на його череві запульсували, кілька разів стиснулись, і горло йому почало судомити, так, неначе там щось застрягло. Розчепіривши лапи, золотий дракон витягнув шию прямо перед собою, а кожна зв'язка й сухожилля на його тілі напнулися під обладунком осяйної луски. Горло Глаедра стискалося й розтискалося все швидше й швидше. Нарешті він опустив голову так близько до Ерагона, що Вершник ледь не заплющив очі й спробував затамувати подих. А коли Глаедр роззявив пащу, Ерагон побачив, як десь глибоко-глибоко, між складками пульсуючої криваво-червоної плоті, зринуло золотисте світло. За мить щось кругле, приблизно фут у діаметрі, ковзнуло по червоному язику Глаедра й випало з його рота так швидко, що Ерагон ледь устиг його впіймати…
Вершник тримав у руках слизький, укритий слиною Елдунарі. Ерагонові забило памороки. Він аж хитнувся назад, бо раптом відчув кожну думку, кожне почуття Глаедра — все-все. Це було так приголомшливо, як наче він тримав у своїх руках самісіньке єство Глаедра.
Глаедр теж здригнувся, струснув головою, немов його хто вкусив, і миттю захистив свій розум від Ерагона, хоч той усе ще міг відчувати мерехтіння його рухливих думок, а також плин почуттів.
Елдунарі нагадувало якусь велетенську золоту прикрасу. Його поверхня була тепла й помережана сотнями гострих граней, які дещо різнились за розміром і відбивали світло під різними кутами. А центр Елдунарі випромінював блякле світло, подібне до світла лампи під абажуром. Це світло розмірено пульсувало. На першим погляд, воно здалося Вершникові спокійним, та що довше він вдивлявся в нього, то більше бачив усередині: там були і маленькі вихорки, і цілі потоки, які то згорталися, то розгорталися у всіх можливих напрямках, і темнуваті плями, котрі ледь-ледь рухались, і жмутки яскравих спалахів, не більших за кінчик голки, які сяяли всього мить, а потім згасали на золотистому полі. Воно було живе.
— Ось, — сказав Оромис і подав Ерагонові міцний полотняний мішок.
На превелику радість Ерагона, його зв'язок із Глаедром зник, тільки-но він поклав Елдунарі в мішок, а його руки більше не торкалися каменя. Ще й досі збентежений, Ерагон притис загорнутий у тканину Елдунарі до грудей. Потрібен був час, щоб звикнути до того, що твої руки тримають єство золотого дракона.
— Дякую вам, Майстре, — тільки й спромігся сказати Ерагон, схиливши голову вбік Глаедра.
«Ми будемо захищати ваше серце навіть ціною власного життя», — додала Сапфіра.
— Ні, ні! — скрикнув Оромис. — Не ціною життя! Це саме те, чого ми прагнемо уникнути. Звісно, ви повинні берегти серце Глаедра, щоб із ним не трапилось якого лиха через вашу недбалість, але в жодному разі не смієте жертвувати собою заради того, щоб захистити його чи мене, чи ще когось. Ви мусите залишитись живими за будь-яку ціну, інакше всі наші надії будуть марні. Тоді вже точно запанує темрява.
— Так, Майстре, — погодились Ерагон і Сапфіра.