Варауг звівся на коліно, та раптом похитнувсь — це Ерагон подвоїв свої зусилля.
— Убий його! — крикнув Вершник.
Арія зробила блискавичний випад. Її темне волосся майнуло в повітрі… Меч пройняв серце Тіні…
Варауг якось дивно відкрив рота… А потім він завив… Він вив так пронизливо, з таким відчаєм, що пластини скла в ліхтарі дрібно затремтіли… Тінь потягнулась до Арії, непевною ходою ступила до неї кілька кроків і завмерла. Її шкіра ще більше поблякла. Вона стала геть прозора, показавши десятки осяйних духів, ув'язнених усередині тіла. Ці духи пульсували, збільшувались, збільшувались, аж доки шкіра Варауга не луснула вздовж м'язів. Останнім потужним сплеском світла духи розірвали Тінь на шматки й миттю зникли, пройшовши крізь стіни так, наче камінь нічого для них не важив.
Серце Ерагона нарешті перестало калатати. Вершник ледь стояв на ногах, ніби який старезний дід. Він сяк-так дочвалав до Арії. Ельфійці теж було важко. Вона зіперлась на стілець, усе ще тримаючись рукою за горло. За якусь мить Арія закашлялась, сплюнувши на підлогу кров. Здавалось, вона не може вимовити жодного слова. Тоді Ерагон поклав їй руку на плече й мовив: «Вайзе хейл». Коли його енергія потекла до Арії, ноги Вершника підігнулися, і він мусив схопитися за стілець, щоб не впасти.
— Тобі краще? — тихо спитав юнак.
— Краще, — прошепотіла Арія й посміхнулась. Потім вона звела руку в той бік, де нещодавно був Варауг. — Ми таки вбили його… Ми вбили його, а самі живі, — її голос звучав здивовано: — Убити Тінь і вижити… таке мало кому вдавалось…
— Це тому, що вони билися поодинці, а ми — разом.
— Хіба?
— Так, ти добре допомогла мені у Фартхен Дурі, а я тобі тут.
— Можливо.
— Тепер я маю право називати тебе Убивцею Тіні.
— Нас обох…
Їхню розмову обірвав протяжний жалібний крик Сапфіри. Вона все ще стояла на колінах, а її кігті вп'ялись у кам'яну підлогу. «Він пішов! — сказала вона. — Пішов! Пішов назавжди!..»
— Сапфіро, що сталося? — скрикнула Арія.
Дракон мовчав. Тоді Арія запитально глянула на Ерагона.
Ерагон насилу вимовив ті слова, які нізащо не хотів вимовляти:
— Оромис і Глаедр загинули… Галбаторікс убив їх…
Арія похитнулась, немов її хто вдарив.
— Ах… — вона схопилась за спинку стільця так сильно, що кісточки її на руках побіліли. Сльози забриніли в її розкосих очах, покотились на щоки… — Ерагоне… — вона схилилась Вершникові на плече, а той мимовільним рухом ухопив ельфійку в обійми. Його очі теж стали вологі. Вершник стис зуби, щоб опанувати себе, бо вже готовий був невтішно плакати, мов дитина.
Так вони й стояли, втішаючи одне одного.
— Як це сталося? — ледь чутно спитала Арія.
— В Оромиса стався приступ, і поки він був безпорадний, Галбаторікс змусив Мертага… — голос Вершника здригнувся: — Я… я розкажу все тобі й Насуаді… Вона мусить знати… але я не хочу розповідати про це двічі…
Арія кивнула:
— Тоді ходімо.
СХІД СОНЦЯ
Ерагон і Арія, супроводжуючи леді Лорану, спускалися східцями вниз. Та не встигли вони ступити й кількох кроків, як побачили, що назустріч їм мчить Блодхгарм зі своїми ельфами.
— Убивце Тіні! Аріє! — скрикнула ельфійка із довгим чорним волоссям. — Ви поранені? Ми чули, як плакала Сапфіра, і подумали, що хтось із вас уже загинув.
Ерагон глянув на Арію. Його клятва, принесена королеві Ісланзаді, не дозволяла йому говорити про Оромиса чи Глаедра в присутності когось стороннього, наприклад леді Лорани. Такий дозвіл могла дати хіба що сама королева або Арія, або хтось інший, хто після Ісланзаді обійняв би трон Елесмери.
— Я звільняю тебе від клятви, Ерагоне, — сказала тоді Арія. — Звільняю вас обох. Говоріть…
Вершник трохи помовчав, а потім сумно мовив:
— Ні, ми не поранені… А от Оромис і Глаедр тільки-но загинули в битві над Джилідом…
Ельфи в один голос скрикнули. Вони хотіли знати, як це сталося, але Арія владно звела руку.
— Потім, — сказала вона. — Це не той час і не те місце, щоб говорити про наші справи. Довкола чужі солдати, і ми не знаємо, хто може нас підслухати. Сховайте свій сум у серця. А коли ми будемо в безпеці, — ельфійка помовчала й глянула на Ерагона, — я сама розкажу вам про всі обставини їхньої смерті.
— Нен оно веохната, Аріє Дротнінг, — пробурмотіли у відповідь ельфи.
— Ти чув мій поклик? — спитав Ерагон Блодхгарма.