— О, це мій експеримент!
— Розумію. Ну, а з жабами, які відрізняються від ропух і тритонів, тобі вдалося щось з'ясувати?
— Ще б пак! — зраділа знахарка. — Виявляється, не всі жаби — ропухи, а ропухи, у свою чергу, — не обов'язково жаби. Словом, я мала рацію, але випий-но ліпше мого чаю.
З острахом зиркнувши на зілля, що кипіло над вогнищем, Ерагон почав був вагатися, чи брати йому кружку з Анжелиних рук. Урешті-решт він зітхнув, на всяк випадок вимовив захисне закляття й таки випив. Чай виявився на диво смачним.
Солембум тим часом підійшов до Сапфіри й почав тертись об її ноги, наче звичайнісінький кіт.
«В Елесмері я зустріла декого з твоїх знайомих», — мовив дракон, лизнувши зухвальця в спину.
«Та невже? — муркнув здивовано кіт-перевертень. — І хто ж це?»
«її звати Швидколапка, або ж Замріяна Танцівниця, або ж просто Мод».
Солембум задоволено кивнув і продовжив тупцяти біля Сапфіриних ніг.
— Отже, — озвалась Анжела, — ви вже поговорили з Насуадою, Арією й Орином? І якої ж ти думки про короля?
— Здається, — обережно мовив Ерагон, — він має дуже багато зацікавлень.
— Тобто ти хочеш сказати, що він темний, як ніч? — уточнила знахарка. — Зрештою, усі королі такі.
— Я мав на увазі не це, але тягти на війну таку кількість склянок і колб…
— Про що це ти? — зацікавлено зиркнула нього Анжела.
— Хіба ти не була в його шатрі?
— А що ж мені там робити?
Не встиг Ерагон розповісти й половини того, що бачив у королівській лабораторії, як знахарка почала відтісняти його до дверей, мовляв, їй ніколи і буде краще, коли вона сама відвідає Орина.
«Розмови з Анжелою завжди…» — почав був Ерагон, виходячи надвір.
«Які? — перепитала Сапфіра. — Непередбачувані?»
«Саме так», — посміхнувся юнак.
ХМАРИ ВІЙНИ
За півгодини по тому Ерагон і Сапфіра почали шукати намет Тріанни, який, схоже, був неофіційним штабом Ду Врангр Гата. Знайти його виявилось не так уже й легко, оскільки мало хто знав про його існування, а показати, де він знаходиться, узагалі майже ніхто не міг. Насправді ж намет стояв за пагорбом, аби його не могли атакувати пронирливі чаклуни Галбаторікса.
Підійшовши нарешті до чорного намету Тріанни, Ерагон зустрівся з нею біля самісінького входу. Чаклунка збиралася ворожити, а за нею стовбичили налякані появою вершника чаклуни.
— Убивце Смерка, Сапфіро, — нітрохи не збентежившись, сказала вона, хоч і помітила зміни в Ерагоновій зовнішності. — Чого ж ви не попередили про своє прибуття? Ми гадали, що нам доведеться протистояти Галбаторіксу самотужки.
— Спочатку ми мали відзвітувати перед Насуадою й королем Орином, — пояснив юнак.
— Он воно як. А чого ж ви тепер завітали до нас? Вирішили на нас зглянутись?
— Я прийшов, щоб очолити Ду Врангр Гата, — так твердо мовив Ерагон, що чаклуни аж вражено відсахнулись, а Тріанна застигла від несподіванки.
— І чий же це наказ? — спитала вона.
— Насуади.
— Ото ж бо й воно, — посміхнулась Тріанна. — А ти часом не забув, що вона не наша володарка? Ми не підкоряємось варденам.
Її опір неабияк обурив юнака.
— Гадаю, Насуада буде дуже здивована, коли про це почує, — сказав він. — Особливо, якщо взяти до уваги те, що вони з батьком зробили для Ду Врангр Гата. У неї може скластися думка, що ви вже не потребуєте захисту варденів. До того ж, якщо я не помиляюсь, ви самі хотіли віддати мені цю посаду. То в чому тоді річ?
— А хіба Убивця Смерка не відмовився від тієї пропозиції? — звела брови чаклунка, і в її голосі забриніли погрозливі нотки, — Чи ти вже забув?
— На той час я був не готовий.
— А тепер, виходить, готовий? Не розумію, чого Насуада так хоче, щоб ти нами керував? Адже десь в іншому місці від вас із Сапфірою буде значно більше користі!
— Насуада хоче, щоб я очолив Ду Врангр Гата, — уперто мовив Ерагон. — І буде саме так, що б там хто не думав.
— Ми присвятили цьому ціле життя, — спохмурнівши, кивнула на своїх чаклунів Тріанна. — А ти займаєшся магією тільки два роки. То чому ти вважаєш, що кращий за нас? І, взагалі, як ти збираєшся нами керувати?
— Мій план дуже простий, — відповів юнак. — Ви об'єднаєте свої сили, щоб знайти ворожих чаклунів, а потім покажете їх мені. Я додам власні сили, й ми разом їх знищимо. Без магії військо Галбаторікса — звичайна сила, якій можна протистояти.
— А що ж ти робитимеш решту часу?
— Що робитиму? Битимусь разом із Сапфірою.
— Непоганий план, — почав був один із чаклунів, але Тріанна кинула на нього розгніваний погляд, і той затнувся.