«Так-так,— відповіла Сапфіра,— кілька чарівників та будь-який ельф, який опиниться поблизу... Крім того, там же страшенно холодно!»
«Я думав, ти не боїшся холоду».
«Звісно, не боюсь. Але я не хочу жити цілий рік у снігу. “Пісок куди кращий для твоєї луски”,— казав мені Глаедр. Він допомагає тримати її в чистоті. Мм-м».
З дня на день ставало все холодніше й холодніше. Дерева скидали своє листя, зграї птахів відлітали на південь. На землю приходила зима. І була вона жорстока й сувора. Тривалий час здавалося, ніби вся Алагезія опинилась в обіймах мертвого холодного сну. З першим снігом Орик зі своєю армією повернувся в Беорські гори. Ельфи, які все ще залишалися в Іліреї — за винятком Ваніра, Блодхгарма й десяти його чарівників — також вирушили до Ду Вельденвардена. За кілька тижнів до цього пішли також ургали. А насамкінець пішли й коти-перевертні. Здавалося, вони просто зникли. Ніхто не бачив, як вони пішли — просто одного прекрасного дня їх не стало. Залишився тільки великий і гладкий кіт-перевертень на ім’я Жовтоокий. Він сидів на м’якій подушці біля Насуади, муркочучи, дрімаючи й слухаючи все, що відбувалося в тронній залі. Без ельфів і гномів у місті стало якось порожньо. Один лиш вітер гуляв вулицями, забиваючи лапаті сніжинки під уступи потрісканого каміння. Насуада так і продовжувала посилати Ерагона й Сапфіру з різними дорученнями то туди, то сюди. Вона ніколи не посилала їх тільки в Ду Вельденварден — єдине місце, яке хотів би відвідати Ерагон. Вони й досі не знали, хто був обраний наступником Ісланзаді, а коли одного разу Ерагон спитав про це у Ваніра, то той тільки й мовив:
— Ми — народ неспішний. Призначення нового монарха — це складний і заплутаний процес. Але тільки-но я дізнаюся, що вирішили наші радники, я одразу, ж тобі скажу.
Ерагон давно вже не бачив Арії й нічого не чув про неї. Він так скучив, що навіть хотів, скориставшись ім’ям імен прадавньої мови, обійти сторожу Ду Вельденвардена й поговорити з нею або хоча б подивитись на неї через магічний кристал. Але Вершник знав, що ельфи будуть не дуже раді його візиту, та навіть побоювався, що й Арія розсердиться на нього за те, що він зв’язався з нею в такий спосіб без нагальної потреби. Урешті-решт, він написав їй короткого листа, в якому запитував про її справи й повідомляв дещо про те, що вони із Сапфірою поробляють. Цього листа Вершник передав Ванірові, і той пообіцяв, що відразу ж надішле його Арії. Ерагон був упевнений у тому, що Ванір дотримав слова хоч би тому, що вони говорили прадавньою мовою,— але відповіді від Арії він так і не отримав. Минуло досить багато часу. Місяць устиг стати повнею, потім знову перетворився на серпик — і Ерагон почав думати, що Арія з якоїсь невідомої йому причини вирішила порвати Їхню дружбу. Ця думка страшенно збентежила Вершника. Щоб хоч якось забути про свої страждання, Ерагон вкладав усі сили в роботу.
У самісінький розпал зими, коли схожі на мечі льодяні бурульки звисали з уступів над Іліреєю, коли навкруги лежали глибокі сніги, коли дороги стали майже непрохідними, а їжа на столах — пісною, на життя Насуади було вчинено три замахи. Сталося те, про що й попереджав Мертаг.
Замахи були дуже розумно й ретельно сплановані. Останній із них, коли над Насуадою раптом розкрилася наповнена камінням сітка, був майже вдалий. Тільки завдяки захисту Ерагона та Елви Насуада лишилась живою, хоч кілька кісток їй таки зламало.
Під час третього замаху Ерагонові та Нічним Яструбам вдалося вбити двох нападників. Скільки їх було насправді, так і залишилося таємницею, бо решта втекла.
Після цього Ерагон та Джормандер, щоб гарантувати безпеку Насуади, змушені були вдатися до надзвичайних заходів. Вони ще раз збільшили число охоронців. Відтепер, куди б вона не йшла, її супроводжувало щонайменше троє чарівників. Та й сама Насуада стала якась надто недовірлива. Крім того, Ерагон помітив у ній жорсткість, якої раніше не помічав. Більше замахів на Насуаду не було, але десь через місяць після того, як зима нарешті відступила й дороги знов стали чисті, усунутий з посади граф на ім’я Гамлін зібрав кілька сотень колишніх солдатів Імперії й розпочав набіги на Джилід та напади на мандрівників, які прямували навколишніми дорогами.
І в той же час іще одне, трішки більше, повстання почало назрівати на півдні. Його очолив Тарос Швидкий із Аруфса. Попри те що ці повстання не становили для держави якоїсь надто серйозної загрози, знадобилося кілька місяців, щоб їх придушити. Бої видались напрочуд жорстокі, хоч Ерагон та Сапфіра й пробували розв’язати все мирним шляхом. Після тих численних битв, у яких їм довелося взяти участь, ані у Вершника, ані в дракона не було більше жодного бажання проливати чужу кров.
А невдовзі після того, як повстання були придушені, Катріна народила нарешті чималу й цілком здорову дівчинку з пасмом рудого волосся на голові, такого самого, як і в її матері. Дівчинка галасувала значно голосніше, ніж будь-яка інша дитина, яку Ерагон чув раніше, і мала просто залізну хватку. Роран і Катріна назвали її Ізмірою, на честь матері Катріни. І щоразу, як молоді батьки дивились на своє дитя, їхні обличчя розцвітали такою радістю, що Ерагон мимоволі посміхався.
На другий день після народження Ізміри Насуада покликала Рорана до тронної зали. Вона, нагородила його титулом графа та ще й віддала в довічне володіння всю Паланкарську долину.
— Доки ти та твої нащадки,— сказала Насуада,— будете гідно управляти, доти Паланкарська долина буде вашою власністю.
Роран поклонився й коротко відповів:
— Дякую, ваша величносте.
Ерагон бачив, що цей подарунок важить для Рорана аж ніяк не менше ніж народження донечки, бо найбільшою нагородою після сім’ї був для Рорана його дім. Насуада не раз пропонувала різні титули та землі й Ерагонові, але він увесь час відмовлявся від них, говорячи: «З мене досить бути Вершником. Мені більше нічого не треба»...
Через кілька днів після цієї події Ерагон стояв поруч із Насуадою в її робочому кабінеті. Обоє пильно дивились на мапу Алагезії. Мова йшла про деякі проблеми, які час від часу виникали в королівстві.
— Я гадаю,— сказала Насуада,— що тепер, коли ми більш-менш владнали свої основні справи, настав час повернутися до питання щодо ролі та місця чарівників у Сурді, Тейрмі й моєму власному королівстві.
— Так?
— Так. Я багато часу міркувала про це, і ось що я вирішила. Треба сформувати групу, чимось схожу на Вершників, але призначену тільки для чарівників.
— І чим же буде займатися ця група?
Насуада взяла зі столу перо й покрутила його між пальцями:
— Тим, чим займаються й Вершники, тобто подорожувати країною, підтримувати мир, розв’язувати на підставі закону всілякі суперечки... Але головне для них — наглядати за чарівниками, щоб напевно знати, що ті використовують власні здібності так, як належить.
Ерагон трохи насупився:
— А чому б не доручити це Вершникам?
— Тому що минуть роки й роки, поки їх стане більше. Та навіть тоді їх навряд чи вистачить для того, щоб наглядати за кожним непримітним чаклуном і за кожною лісовою ворожкою...— Насуада трохи помовчала й ніби між іншим спитала: — Ти все іце не знайшов місця для розведення драконів, чи He так?