Важко було сказати, що думає Насуада, а от Ерагон та Сапфіра були неабияк вражені промовою кота-перевертня.
— Мені дуже приємно чути такі слова, ваша величносте, — відповіла дівчина за якусь мить, — але перш ніж прийняти цю пропозицію, я хотіла б дещо у вас запитати.
— Слухаю, — з байдужим виразом махнув лапою Грімр.
— Ваша раса завжди була непомітною і невловимою. Тому я нічого не чула про вас, ваша величносте, я навіть не знала, що раса котів-перевертнів має свого короля.
— Я зовсім не такий, як ваші королі,— відповів Грімр. — Коти-перевертні завжди самі по собі, та на час війни навіть ми зобов’язані мати ватажка.
— Зрозуміло. То ви зараз говорите від імені цілої раси чи тільки від імені тих, хто з вами прийшов?
Грімр випнув груди вперед, його вигляд став іще більш самовпевнений.
— Я говорю від імені цілої раси, леді Насуадо, — замуркотів він. — Усі боєздатні коти-перевертні в Алагезії, крім тих, хто годує наших дітей, невдовзі будуть тут, щоб розпочати війну. Зараз нас тільки дрібка, але ніхто не годен зрівнятися з нами жорстокістю. Я можу командувати навіть тими, хто має одну лиш подобу. Як і решта тварин, вони не говорять, але зроблять усе, про що ми їх попросимо.
—. Тими, хто має одну подобу? — перепитала Насуада.
— Я кажу про тих, кого ви називаєте котами. Вони не здатні, як ми, змінювати свою шкуру…
— І ви можете поручитися за їхню вірність?
— Авжеж. Вони обожнюють нас… Що, зрештою, не так уже й дивно.
«Якщо все справді так, як він каже, — озвався Ерагон до Сапфіри, — то коти-перевертні стануть нам у пригоді».
Насуада трохи подумала.
— Чого ж ви хочете в нагороду за вашу підтримку, ваша величносте? — спитала вона, потім зиркнула на Ерагона, посміхнулась і додала: — Ми могли б запропонувати вам стільки сметани, скільки ви забажаєте, але наші запаси не такі вже й великі. Тож якщо ваші воїни чекають на винагороду, боюсь, вони будуть розчаровані.
— Сметана — то для кошенят, а золото нас не цікавить, — відповів Грімр, звівши праву руку й пильно розглядаючи свої кігті.— Наші вимоги такі: кожен із нас, у кого немає кинджала, отримає його, щоб битися. Кожен із нас повинен мати два комплекти одягу: один на той випадок, коли ми на двох ногах, другий — коли на чотирьох. Інше спорядження нам не потрібне — жодних наметів, ковдр, тарілок чи ложок. З їжі просимо тільки качку, куріпку й курча, а через день свіжої підсмаженої печінки. І навіть якщо нам не схочеться їсти, їжа все одно має бути поруч із нами. А коли ви виграєте війну, пообіцяйте, що хто б не став вашим королем, хто б не претендував на цей титул, він завжди триматиме біля трону м’яку подушку — на той випадок, якщо хтось із нас захоче сісти.
— Ви торгуєтеся, як посланець гномів, — досить сухо сказала Насуада. Потім вона схилилася до Джормандера й прошепотіла: — Чи вистачить у нас печінки, щоб усіх їх нагодувати?
— Сподіваюсь, — відповів Джормандер так само пошепки. — Та все залежить від глибини їхніх шлунків.
— А два комплекти одягу — це вже занадто, ваша величносте, — випрямилась у своєму кріслі Насуада. — Ваші воїни повинні вирішити, як саме вони будуть битися, й отримати один. Дати кожному по два — ми не можемо.
Якби в Грімра був хвіст, то він би ним напевно завиляв. Принаймні так видалось Ерагонові. Але в кота-перевертня хвоста не було, тож він завиляв тим, що мав замість нього.
— Гаразд, леді Насуадо.
— І ще одне… У Галбаторікса скрізь шпигуни, тож коли ви пристанете до варденів, один з наших магів повинен буде перевірити вашу свідомість.
Грімр пирхнув.
— Треба бути бовдуром, щоб цього не зробити. Гаразд. Якщо ви маєте магів, які зважаться порпатись у нашій свідомості, я не проти. Але їй, — він показав на Анжелу, — ми цього не дозволимо.
Насуада вагалася. Ерагон зрозумів, що вона хотіла спитати ще щось, але передумала.
— Добре, — кивнула дівчина. — Я зараз же покличу своїх магів, щоб якомога швидше все розв’язати. І якщо вони не знайдуть нічого лихого, я матиму за велику честь об’єднати ваше військо з військом варденів, королю Півлапо.
Почувши ці слова, присутні в залі, навіть Анжела, заплескали в долоні. Ельфи теж, судячи усього, були дуже задоволені.
А от коти-перевертні майже ніяк не відреагували — вони лиш притисли свої вуха, щоб не чути набридливого шуму.