«Пробач, — сказала Сапфіра. — Я приземлялася якомога м’якше».
«Та знаю», — відповів Ерагон, помітивши Катріну, яка поспішала до нього. Її довге темно-руде волосся розвівалося на вітрі, а крізь широку сукню проступав уже доволі великий живіт.
— Що новенького? — спитала вона рівним голосом, хоч хвилювання сповнювало кожну рису її обличчя.
— Ти вже чула про котів-перевертнів?
Дівчина ствердно кивнула.
— Крім цього, здається, нічого важливого. З Рораном усе гаразд. Він просив переказати, що дуже тебе кохає.
Вираз її обличчя пом’якшав, але хвилювання не зникло.
— З ним справді все гаразд? — спитала Катріна й торкнулася персня на підмізинному пальці лівої руки. Це був один із двох перснів, які Ерагон зачарував для кузена та його коханої, щоб вони відчували, коли друга половина опинялася в небезпеці.
— Мені здалося, — продовжила дівчина, — ніби я щось відчула близько години тому…
— Роран усе розкаже тобі сам, — перебив її Ерагон. — Він справді отримав кілька подряпин і синців, та загалом з ним усе гаразд. Хоч ніде правди діти — я до смерті за нього злякався.
Катріна ледь помітно зблідла, але зібралася на силі й мовила вже з посмішкою:
— Ну, ти живий… Значить, з вами обома все гаразд!
За мить вона пішла до свого намету, а юнак із драконом посунули до багать, на яких вардени готували собі їжу. Там їм дали вдосталь м’яса й меду. Ерагон з насолодою приклався до смаженої свинини, а Сапфіра весь час його перепитувала:
«Правда ж смакота, скажи, смакота?»
«Ммм…» — тільки й міг відповісти на те Ерагон, витираючи зі щік жир.
Над наметами люто завивав вітер. Перші краплі дощу впали на землю.
СПОГАДИ МЕРТВИХ
— Галбаторікс жорстокий і непередбачуваний, але в нього є слабкі місця. Зрозуміла річ, вони відрізняються від слабких місць звичайної людини, проте варто тобі їх знайти, і перемога твоя, Ерагоне… — Бром опустив свою люльку й нахмурився. — Я вірю в це, Ерагоне. Я хочу, щоб ти й Сапфіра прожили довге щасливе життя, яке не затьмарить ані Галбаторікс, ані його Імперія. Шкода, що я не зможу захистити тебе від усіх небезпек, які будуть на твоєму шляху. Усе, що я можу зробити — дати тобі знання й уміння, дати, доки я тут, сину мій… І пам’ятай: що б із тобою не трапилось, — я люблю тебе і твою матір. Хай бережуть тебе зорі, Ерагоне Бромсоне.
Ерагон розплющив очі — спогад зник. Через сильний вітер дах намету прогнувся, нагадуючи порожні міхи для води. На праве стегно юнака рівномірно падали краплі, просочуючись крізь одяг і лоскочучи тіло приємним холодком. Ерагон розумів, що треба вийти надвір і поправити мотузки, які тримають намет, та вставати з лежака страшенно не хотілося.
«А Бром ніколи не казав тобі про Мертага? Не казав, що Мертаг і я — наполовину брати?»
«Можеш питати про це скільки завгодно, та навряд чи я скажу тобі щось іще, крім того, що вже говорила», — буркнула Сапфіра, яка згорнулася клубком біля намету.
«Але чому він цього не зробив? Чому? Він же повинен був знати про Мертага!»
Дракон відповів не відразу.
«Ніхто не розкриє цієї таємниці, крім самого Брома. Але, гадаю, йому здавалося, що буде значно важливіше дати тобі настанови й сказати про те, як він тебе любить, ніж марнувати час на розповіді про Мертага».
«Але можна було й попередити! Це ж усього кілька слів».
«Не знаю, Ерагоне, чим він керувався… Та й загалом, не на всі питання, що стосуються Брома, ти знайдеш відповіді. Просто вір у його любов і не переймайся дрібницями».
Слухаючи дракона, Ерагон уважно вивчав великі пальці своїх рук. Лівий мав більше складок, ніж правий, а на правому був невеличкий шрам. Юнак уже не пам’ятав, де його отримав, хоч, мабуть, це сталося під час святкування Кривавої Клятви.
«Дякую…» — відповів він Сапфірі.
З її допомогою Ерагон уже тричі повертався до послання Брома й щоразу помічав усе нові й нові деталі. Це заспокоювало, бо юнак усе своє життя прагнув дізнатись ім'я свого батька й вірив у те, що той його любить. Сапфіра сприйняла юнакову подяку тепло.
Після вечері спливла вже майже година, але втома вперто не хотіла покидати Ерагона. Та він, правду кажучи, мало на це й сподівався, бо добре знав, що після тривалого й виснажливого бою потрібен щонайменше тиждень, щоб цілком відновити сили. Коли вардени дійдуть до Урубейна, у нього та в решти воїнів армії Насуади буде дедалі менше часу на перепочинок перед кожним новим боєм. Війна забиратиме силу, виснажуватиме її, а врешті-решт доведеться зустрітися з Галбторіксом, котрий увесь цей час чекатиме їх у спокої й затишку. Такі думки викликали в юнака чималу тривогу, тож він вирішив більше ніколи до них не повертатися.