— Як накажеш, Пане.
***
Технологія, подібно до багатьох інших видів діяльності, спрямована на уникання інвестиційних ризиків. Наскільки можливо, виключається невизначеність. Інвестиція капіталу підлягає цьому принципу, бо люди загалом віддають перевагу передбачуваності. Мало хто розуміє, яким деструктивним це може бути, які суворі обмеження накладає це на змінність, а тим самим робить цілі популяції фатальним чином вразливими до приголомшливої манери, з якою наш Усесвіт кидає гральні кості.
Наступного ранку після свого першого випробування в пустелі Шіана прокинулася у священницькому комплексі й побачила, що її ліжко обступили люди в білих шатах.
Священники і священниці!
— Вона прокинулася, — сказала священниця.
Шіану обхопив страх. Вона підсунула ковдру під саме підборіддя, вдивляючись у ці напружені обличчя. Знову збираються покинути її в пустелі? Вона спала глибоким сном утоми в найм’якішому ліжку, на найчистішій постелі за все своє восьмилітнє життя, але знала: усе, що роблять священники, може мати подвійне значення. Їм годі вірити!
— Ти добре спала? — Це та сама священниця, що заговорила першою. Це була сива жінка вже в літах, з білим каптуром із пурпуровою облямівкою на голові. Старечі очі водянисті, але жваві. Світло-сині. Кирпатий ніс над вузьким ротом і випнутим підборіддям.
— Порозмовляєш із нами? — наполягала жінка. — Я Канія, твоя нічна опікунка. Пам’ятаєш? Я допомогла тобі вкластися в ліжко.
Принаймні тон голосу був заспокійливим. Шіана сіла і краще придивилася до всіх цих людей. Вони боялися! Ніс пустельної дитини міг розпізнати характерні феромони. Для Шіани це було простим і безпосереднім спостереженням: цей запах означає страх.
— Ви хотіли завдати мені шкоди, — сказала вона. — Навіщо ви це робили?
Люди довкола неї обмінялися збентеженими поглядами.
Шіанин страх розвіявся. Вона відчула новий порядок речей, а вчорашнє випробування в пустелі означало подальші зміни. Згадала, якою послужливою була ця старша жінка… Канія? Минулої ночі ледь не плазувала перед нею. З часом Шіана засвоїла, що кожен, хто рішуче пішов назустріч смерті й вижив, розвиває нову емоційну рівновагу. Страхи минущі. Цей новий стан був цікавим.
Коли Канія відповідала, її голос дрижав:
— Воістину, Дитино Божа, ми не хотіли завдати тобі шкоди.
Шіана розгладила покривала на колінах.
— Мене звати Шіана. — Це була пустельна чемність. Канія вже назвала своє ім’я. — Хто ці інші?
— Їх відішлемо, якщо ти не хочеш... Шіано. — Канія вказала ліворуч, на жінку з квітучим обличчям, в одежі, схожій на її власну. — Крім, очевидно, Алгози. Вона твоя денна опікунка.
Алгоза присіла в кніксені.
Шіана пильно оглянула лице, одутле від вологи, тяжкі риси в ореолі пухнастого білявого волосся. Тоді зненацька перевела погляд на чоловіків у групі. Вони зосереджено дивилися на неї з-під примружених повік, дехто з виглядом тремтячої підозри. Сильно пахло страхом.
Священники!
— Відішліть їх геть. — Шіана змахнула рукою в бік священників. — Вони харам! — Це було грубе слово, найгірша лайка для опису найгіршого зла.
Священники вражено позадкували.
— Згиньте! — наказала Канія. Годі помилитися: на її обличчі читалося злорадство. Канію не зарахували до нікчемних. Та цих священників, вочевидь, затавровано як харам! Мусили зробити якусь огиду перед Богом, раз послано дитину-священницю покарати їх. Канія не сумнівалася у гріховності священників. Вони рідко ставилися до неї так, як вона того заслуговувала.
Наче побиті собаки, священники схилилися, позадкували й покинули кімнату Шіани. Серед тих, хто вийшов у коридор, був історик-промовець на ім’я Дромінд, смаглявий чоловік, вічно в роздумах, — він впивався в ідею, наче дзьоб птаха-стерв’ятника у шматок м’яса. Коли двері кімнати за ними зачинилися, Дромінд сповістив переляканим компаньйонам, що ім’я Шіана є сучасною формою древнього імені Сіона.
— Ви всі знаєте місце Сіони в історії, — промовив він. — Вона служила Шай-Хулудові в його переході від людської подоби до Розділеного Бога.
Стірос, поморщений старий священник з темними губами та ясними блискучими очима, здивовано глянув на Дромінда.
— Напрочуд цікаво, — сказав він. — Усна історія запевняє, що Сіона відіграла ключову роль у Його переході з одного в багатьох. Шіана. Ти думаєш…
— Не забуваймо про переклад святих Божих слів, зроблений Хаді Бенотто, — перебив його інший священник. — Шай-Хулуд у багатьох місцях згадує Сіону.
— І не завжди прихильно, — нагадав йому Стірос. — Згадайте її повне ім’я: Сіона ібн-Фуад аль-Сеєфа Атрідка.
— Атрідка, — прошепотів інший священник.
— Мусимо ретельно її вивчити, — промовив Дромінд.
Молодий аколіт-посланець поквапом підійшов через коридор до групи й роздивлявся присутніх, доки не помітив Стіроса.
— Стіросе, — сказав посланець, — мусите негайно звільнити цей коридор.
— Чого? — залунав ображений голос натовпу відкинутих священників.
— Її буде переселено до помешкання Преосвященника, — відповів посланець.
— З чийого наказу? — зажадав Стірос.
— Самого Преосвященника Туека, — сказав посланець. — Там слухали. — Він махнув рукою кудись туди, звідки прийшов.
Уся група в коридорі зрозуміла. Кімнати можна облаштувати так, щоб пересилати голоси з них в інші місця. Завжди були слухачі.
— І що там почули? — з натиском спитав Стірос. Його старечий голос дрижав.
— Вона спитала, чи її приміщення найкраще. Її переселяють, і вона не може бачити тут жодного з вас.
— А що нам робити? — спитав Стірос.
— Вивчайте її, — відповів Дромінд.
Коридор негайно звільнили, і всі розпочали вивчати Шіану. Схема, яка тут постала, з’являтиметься впродовж усього їхнього подальшого життя. Розпорядок, сформований довкола Шіани, спричинив зміни, відчутні в найдальших околицях впливу культу Розділеного Бога. Два слова викликали ці зміни: «Вивчайте її».
«Яка ж вона наївна», — подумали священники. Яка дивно наївна. Але вміла читати і виявила велике зацікавлення Святими Книгами, які знайшлися у помешканні Туека. Тепер це було її помешкання.
Усі від найвищого до найнижчого відбували період умилостивлення нового кумира. Туек перебрався до приміщення свого головного помічника, і процес переселення рушив згори донизу. Виробники одягу чекали Шіану і знімали з неї мірки. Для неї змоделювали найкращий дистикост. Вона дістала новий одяг у священничих кольорах — золоте й біле, з пурпуровою облямівкою.
Люди почали сторонитися історика-промовця Дроміда. Він набув звички хапати своїх колег за петлиці ґудзиків і викладати їм історію первісної Сіони, наче це могло розповісти щось важливе про ту, кого зараз називають цим древнім ім’ям.
— Сіона була жінкою святого Дункана Айдаго, — нагадував Дромінд кожному, хто хотів його слухати. — Їхні потомки повсюди.
— Справді? Вибач, що не дослухаю, я справді маю нагальне завдання.
На початках Туек був із Дроміндом терплячішим. Історія цікава, її уроки очевидні.
— Бог послав нам нову Сіону, — сказав Туек. — Тепер усе з’ясується.
Дромінд пішов собі геть і повернувся з черговими цікавинками з минулого.
— Звіти із Дар-ес-Балята набирають тепер нового значення, — викладав Дромінд своєму Преосвященнику. — Чи не слід нам проводити дальші тести й порівняльні студії цієї дитини?
Дромінд піймав Преосвященника відразу ж після сніданку. Рештки Туекової трапези ще лежали на накритому столі на балконі. Крізь відчинене вікно чути було рух у помешканні Шіани.
Туек застережним жестом приклав палець до губ і неголосно промовив:
— Свята Дитина з власної волі відходить до пустелі. — Він підійшов до карти, що висіла на стіні, і вказав місцевість на південний захід від Кіна. — Це, очевидно, місцина, яка її цікавить чи… маю сказати, кличе.