Попередні звіти розповідали про дітей, яких приводили гратися з Шіаною. Дуже спотворені розповіді цих дітей повторювали, перекручуючи їх дедалі сильніше, і всі ці перекручення акуратно посилали до Капітули. Двоє в’язнів, повернувшись на вулиці в новій одежі, лише посилили наростання міфу. Сестри Бене Ґессерит, мисткині міфології, черпали з Ракіса готову до вжитку енергію, тонко посилюючи і скеровуючи її.
— Ми вигодували в населення віру в здійснення бажань, — рапортувала Тамелейн. Перечитавши свій останній звіт, подумала про фрази Бене Ґессерит.
«Шіана — це та, кого ми так довго чекали».
Це твердження було достатньо простим, щоб поширити його без небажаних перекручень значення.
«Дитина Шай-Хулуда приходить, щоб покарати священників!»
Це вже було трохи складніше. Кілька священників загинуло в темних провулках через панівні неспокійні настрої. Це спонукало корпус священничих сил до ще сильнішої настороженості. Як легко було передбачити, кількість випадків несправедливості проти населення наростала.
Тамелейн подумала про священничу делегацію, що звернулася до Шіани через сум’яття серед Туекових радників. Семеро їх під проводом Стіроса ввірвалися до Шіани, перебивши їй обід із запрошеною з вулиці дитиною. Знаючи, що таке рано чи пізно станеться, Тамелейн була до цього готова, і їй передали таємний запис інциденту. Слова розбірливі, кожна зміна виразу обличчя помітна, усі думки цілком явні для тренованого ока Превелебної Матері.
— Ми приносимо жертви Шай-Хулудові! — протестував Стірос.
— Туек наказав вам не сперечатися зі мною, — відповіла Шіана.
Як підсміхалися священниці, помітивши розгубленість Стіроса та його супроводу.
— Але Шай-Хулуд… — розпочав Стірос.
— Шайтан! — виправила його Шіана, а з виразу її обличчя легко було прочитати: «Чи ці дурні священники нічого не знають?»
— Але ми завжди думали…
— Ви помилялися! — Шіана тупнула ногою.
Стірос удав, ніби йому потрібне пояснення.
— Чи повинні ми вірити, що Шай-Хулуд, Розділений Бог, є також і Шайтаном?
«Який же він заплішений дурень», — подумала Тамелейн. Навіть жовтороте дівча може збити його з плигу, що Шіана тут-таки й зробила.
— Кожне вуличне дитя знає це, ледь навчившись ходити, — зверхньо промовила вона.
Стірос спробував удатися до хитрощів.
— Звідки ти знаєш, що в голові у вуличних дітей?
— Ти — зло, раз сумніваєшся в мені, — звинуватила його Шіана. Вона завчила цю відповідь і часто до неї вдавалася. Знала, що її слова повернуться до Туека й нароблять звинуваченому клопоту.
Стірос розумів це аж надто добре. Чекав, спустивши очі долу, а Шіана тим часом дуже терпляче, мов розповідаючи дитині давню казку, пояснювала йому, що в пустельному червові може мешкати або бог, або диявол, або вони обидва разом. Люди мусять просто це приймати. Не людям вирішувати таке.
За таку єресь Стірос посилав людей до пустелі. Вираз його обличчя (так ретельно записаний для подальшого аналізу Бене Ґессерит) промовляв, що такі концепції завжди проростали з бруду на дні ракіанського суспільства. Та тепер! Мусив змагатися з непохитною певністю Туека в тому, що Шіана прорікає святу істину!
Переглядаючи запис, Тамелейн подумала, що казан гарно закипів. Відзвітувала про це Капітулі. Сумніви бичували Стіроса, сумніви терзали всіх, окрім поспільства, яке ревно поклонялося Шіані. Шпигуни, близькі до Туека, сповіщали, що він навіть почав сумніватися у слушності свого рішення прибрати історика-промовця Дромінда.
— Мав Дромінд рацію, сумніваючись у ній? — зажадав Туек у свого оточення.
— У жодному разі! — відповіли підлабузники.
Що ще могли вони сказати? Преосвященник не міг помилитися, ухвалюючи такі рішення. Бог не попустив би цього. Та Шіана виразно збила його з плигу. Змела рішення багатьох дотеперішніх Преосвященників у страхітливу прірву. З усіх сторін вимагали повторної інтерпретації.
— Що ми насправді про неї знаємо? — раз у раз добивався від Туека Стірос.
Тамелейн мала повний звіт про останнє таке зіткнення. Стірос і Туек до пізньої ночі вели дискусії сам на сам, лише вдвох (так вони думали) у Туековому помешканні, зручно всівшись у найкращих синіх слідокріслах, з конфі, приправленим меланжем, під рукою. Голографічний запис, який доставили Тамелейн, показував єдину жовту світлокулю, що плавала на силових підвісках над парою співрозмовників. Світло було притьмарене, щоб не подразнювати втомлених очей.
— Можливо, те перше випробування, коли ми залишили її в пустелі з гупалом, було недобрим, — промовив Стірос.
Це було лукаве твердження. Усі знали, що надто складні міркування Туеку не під силу.
— Недобре випробування? Що ти маєш на увазі?
— Бог може прагнути, щоб ми здійснили інші випробування.
— Ти сам її бачив! Вона часто розмовляла з Богом у пустелі!
— Так! — Стірос ледь не вистрибнув із крісла. Вочевидь, саме цього він і очікував. — Якщо вона може без шкоди для себе витримувати Божу присутність, то може навчити цього інших.
— Ти знаєш, що вона сердиться, коли ми натякаємо на це.
— Можливо, ми не підійшли до проблеми належним чином.
— Стіросе! А якщо ця дитина має рацію? Ми служимо Розділеному Богу. Я довго й ревно про це думав. Чого Бог розділився? Чи не є це остаточним Божим випробуванням?
З виразу Стіросового обличчя було ясно, що саме цього різновиду ментальної гімнастики й боялася його фракція. Він намагався повернути думки Преосвященника на щось інше, та Туек твердо намірився одним стрибком пірнути в метафізику, і годі було змусити його змінити цей намір.
— Остаточне випробування, — наполягав Туек. — Бачити добро у злі і зло в добрі.
Міну Стіроса не можна було назвати інакше як переляканою. Туек був Найвищим Помазаником Божим. Жоден священник не міг у цьому сумніватися! Якби Туек виніс на люди цю концепцію, наслідки такого вчинку струснули б священничий авторитет до самих основ! Очевидячки, Стірос ставив собі питання, чи не приспів уже час перемістити самого Преосвященника.
— Я ніколи не припускав, що матиму змогу обговорювати такі глибокі ідеї з моїм Преосвященником, — сказав Стірос. — Та, можливо, висловлю пропозицію, яка розв’яже багато сумнівних питань.
— То пропонуй, — промовив Туек.
— У її вбрання можна помістити витончені інструменти. Ми могли б почути, коли вона заговорить із…
— Думаєш, Бог не знатиме, що ми це зробили?
— Таке мені зроду не спадало на думку!
— Я не наказуватиму відвезти її до пустелі, — заявив Туек.
— А якщо вона сама надумає поїхати? — Стірос удався до свого найулесливішого виразу обличчя. — Вона часто таке робила.
— Але не останнім часом. Схоже, вона втратила потребу радитися з Богом.
— Не могли б ми самі їй натякнути? — спитав Стірос.
— Що саме?
— Шіано, коли ти знову розмовлятимеш зі своїм батьком? Тобі не хотілося б знову відчути Його присутність?
— Це більше схоже на підбурювання, ніж на натяк.
— Я лише пропоную…
— Ця Свята Дитина не така наївна! Вона розмовляє з Богом, Стіросе. Бог може суворо нас покарати за таке зухвальство.
— Хіба ж Бог не помістив її тут для того, щоб ми її вивчали? — спитав Стірос.
На думку Туека, це вже надто наближалося до Дроміндової єресі. Він кинув на Стіроса грізний погляд.
— Маю на увазі, — виправився Стірос, — що Бог, напевне, хоче, аби ми у неї вчилися.
Туек і сам часто це повторював, ніколи не чуючи у власних фразах курйозного відлуння Дроміндових слів.
— Її не можна ні підбурювати, ні випробовувати, — сказав Туек.
— Крий нас небо від такого! — запевнив Стірос. — Буду духом святої обережності. А все, чого навчуся від Святої Дитини, буде негайно передано вам.
Туек лише кивнув головою. У нього були власні способи перевірити, чи Стірос каже правду.
Пізніші хитрі підбурювання та випробування були негайно передані Капітулі через Тамелейн і її підвладних.