«Шіана має замислений вигляд», — сповіщала Тамелейн.
Серед Превелебних Матерів Ракіса та тих, кому вони звітували, цей замислений вигляд мав недвозначну інтерпретацію. Предків Шіани вже давно визначили. Втручання Стіроса змусило дитину засумувати за домом. Шіана зберігала мудре мовчання, але було ясно, що вона часто думає про своє життя у піонерському селищі. Попри всі страхи й небезпеки, це, вочевидь, були її щасливі часи. Вона пам’ятала сміх, забивання жердин у пісок, щоб дізнатися погоду, полювання на скорпіонів у закамарках сільських хиж, винюхування прянощів на дюнах. Виходячи з частих подорожей Шіани до цієї місцевості, Сестринство доволі точно здогадалося, де стояло загублене сільце і що з ним сталося. Шіана часто роздивлялася одну зі старих карт Туека, яка висіла на стінах її помешкання.
Як і передбачила Тамелейн, одного ранку Шіана тицьнула у стінну карту, показавши місце, де часто бувала.
— Заберіть мене туди, — наказала вона опікунам.
Для неї викликали ’топтер.
Тоді як священники в ’топтері, що ширяв угорі, напружено прислухалися, Шіана знову постала на піску віч-на-віч зі своєю Немезідою. Тамелейн і її радниці, підключившись до священничої мережі, теж пильно стежили.
У місці, покритому дюнами-надмами, де Шіана наказала її висадити, не залишилося навіть сліду селища. Та цього разу вона використала гупало. Чергова лукава підказка Стіроса разом із детальною інструкцією використання старовинних приладів, які мали прикликати Розділеного Бога.
Прийшов черв.
Тамелейн, що стежила за цією сценою через власний релейний проєктор, подумала, що черв — доволі пересічний монстр. Вона оцінила його довжину десь у п’ятдесят метрів. Шіана стояла перед його розверстою пащею на відстані всього трьох метрів. Спостерігачі виразно чули гудіння внутрішньої печі черва.
— Скажеш мені, навіщо ти це зробив? — вимагала Шіана.
Вона не відсахнулася від гарячого дихання черва. Пісок під страховиськом скрипів, але вона наче й не чула цього.
— Відповідай мені! — наказала Шіана.
Черв не видав ані звуку, але Шіана, здавалося, прислухалася, схиливши голову вбік.
— Тоді повертайся, звідки прийшов, — промовила Шіана. Змахнула рукою, проганяючи черва.
Черв слухняно позадкував і повернувся під пісок.
Дні йшли за днями, священники сперечалися про цю незвичайну зустріч, а Сестринство радісно за ними шпигувало. Шіану не можна було розпитувати, інакше вона б довідалася, що її підслуховували. Як і раніше, вона уникала розмов про свої відвідини пустелі.
Стірос продовжував своє лукаве підбурювання. Результат був точнісінько таким, як і сподівалося Сестринство. Час від часу, прокинувшись, Шіана без жодного попередження заявляла: «Сьогодні я рушаю до пустелі».
Інколи вона використовувала гупало, інколи кликала черва танцем. На далеких пісках, недоступних погляду мешканців Кіна чи іншого заселеного місця, черви приходили до неї. Шіана самотньо стояла перед червом і розмовляла з ним, а інші слухали. По дорозі до Капітули записи цих розмов потрапляли в руки Тамелейн, у неї вже була ціла їхня збірка, чарівна, на її думку.
— Я мала б тебе ненавидіти!
Яке сум’яття викликали ці слова серед священників! Туек забажав відкритої дискусії: «Чи повинні ми всі ненавидіти Розділеного Бога, водночас люблячи Його?»
Стірос насилу відмовив його від цього наміру, аргументуючи тим, що бажання Бога не висловлено ясно.
— Дозволиш мені знову поїздити на тобі? — спитала Шіана одного зі своїх гігантських гостей.
Коли вона наблизилася, черв відступив і не дозволив їй вибратися на себе.
Іншого разу вона спитала:
— Мені варто зостатися зі священниками?
Цей конкретний черв виявився ціллю багатьох питань, серед яких:
— Куди потрапляють люди, яких ти з’їдаєш?
— Чого люди мене ошукують?
— Чи маю я покарати поганих священників?
З цього останнього питання Тамелейн засміялася, подумавши про рейвах, який воно викличе серед людей Туека. Її шпигуни акуратно відзвітували про сум’яття священників.
— А як Він їй відповідає? — спитав Туек. — Чув хтось Божу відповідь?
— Можливо, він промовляє їй просто в душу, — ризикнув припустити радник.
— Он воно! — вхопився Туек за цей здогад. — Ми мусимо спитати, що Бог їй наказує.
Шіана не дала втягти себе в цю дискусію.
— Вона доволі точно оцінює свої сили, — звітувала Тамелейн. — Тепер не надто часто виїжджає до пустелі, попри підбурювання Стіроса. Як і можна було сподіватися, привабливість таких подорожей послабшала. Страх і піднесення гнатимуть її вперед, доки не збліднуть. А все ж вона вивчила дуже дієвий наказ: «Геть звідси!»
Сестринство відмітило це як значний етап розвитку. Якщо навіть Розділений Бог підкоряється цій команді, то жоден священник чи священниця не сміли сумніватися у праві Шіани віддавати такий наказ.
— Священники будують вежі в пустелі, — звітувала Тамелейн. — Прагнуть мати безпечніші місця, звідки могли б стежити за Шіаною, коли вона там буває.
Сестринство передбачало такий перебіг подій і навіть вдалося до певних підбурювань зі свого боку, щоб прискорити ці проєкти.
Кожна вежа мала власну вітряну пастку, власну технічну службу, власний водний бар’єр, сади та інші елементи цивілізації. Кожна з них була малою спільнотою, що посувала межу стабілізованого ареалу Ракіса далі й далі у володіння червів.
Піонерські селища не були вже потрібні, а заслугу за цей прогрес приписували Шіані.
— Вона наша священниця, — казав простий люд.
Туек і його радники оберталися на кінчику голки: «Шайтан і Шай-Хулуд в одному тілі?» Стірос жив у постійному страхові, що Туек проголосить це. Стіросові консультанти врешті-решт відкинули план змістити Туека. Інший план — улаштувати Священниці Шіані нещасний смертельний випадок — нажахав усіх, навіть Стіроса, який вирішив, що це надто ризикована авантюра.
— Навіть якщо ми усунемо цю колючку, Бог може наслати на нас ще страшнішу кару, — заявив він. І перестеріг: — Найстаріші книжки кажуть, що поведе нас мала дитина.
Стірос одним із останніх приєднався до тих, хто вважав Шіану не зовсім смертною. Було помітно, що оточення Шіани, та й Канія теж, полюбило її. Вона була такою щирою, такою яскравою і вразливою.
Багато хто зауважив, що дедалі виразніше почуття прихильності до Шіани дісталося навіть до Туека.
Сестринство негайно розпізнало силу, що торкнулася всіх цих людей. Бене Ґессерит знали назву цього древнього ефекту: поширення культу. Тамелейн сповіщала про глибокі зміни на Ракісі: люди всієї планети почали молитися Шіані, а не Шайтанові чи навіть Шай-Хулудові.
— Вони знають, що Шіана заступається за найслабших, — звітувала Тамелейн. — Це знайома схема. Усе йде, як наказано. Коли ви пошлете гхолу?
***
Зовнішня поверхня повітряної кулі завжди більша за центр тієї клятої речі. Саме про це і йдеться у Розсіянні.
Один з найшвидших ліхтерів Сестринства забрав Майлса Теґа до транспортника Гільдії на орбіті Гамму. Йому не хотілося зараз покидати Твердиню, але пріоритети були очевидними. Крім того, він мав нутряну реакцію на цю вилазку. За три століття досвіду Теґ навчився довіряти нутряним реакціям. На Гамму справи йшли не найкращим чином. Кожен патруль, кожен звіт із віддалених сенсорів, рапорти Патрінових шпигунів у містах — усе це посилювало Теґів неспокій.
На ментатський лад, Теґ відчував рух сил довкола Твердині та всередині. Його підопічному гхолі загрожувала небезпека. Проте наказ з’явитися на борту транспортника Гільдії, готового до відбиття нападу, надійшов до Майлса від самої Тарази. Це безпомильно підтверджував криптографічний ідентифікатор.
На ліхтері, що здіймався вгору, Теґ готувався до битви. Усі приготування, які він міг зробити, були зроблені. Люціллу попереджено. Він довіряв Люціллі. Шванг’ю — інша річ. Теґ мав твердий намір обговорити з Таразою кілька істотних змін у Твердині Гамму. Та спершу слід було виграти чергову битву. Башар не мав найменшого сумніву, що попереду його чекає бій.