Для ілюстрації наведемо такий приклад. Припустимо, що вас цікавить питання: чи є обман злом? Більшість, звичайно, дасть стверджувальну відповідь. Однак, якщо йдеться про обман ворога на війні та інші складні випадки, то доведеться визнати, що не завжди обман кваліфікується як зло. Такий самий аналіз можна провести, досліджуючи якісь інші складні проблеми. Так, наприклад, Сократ у діалозі Платона «Федр» з'ясовує питання, яким повинен бути оратор.
Сократ. Щоб промова була доброю, прекрасною, невже розум оратора не повинен осягнути істину того, про що він збирається говорити?
Федр. Про це, милий Сократе, я чув так: тому, хто має намір стати оратором, немає необхідності розуміти, що дійсно справедливо, - достатньо знати те, що здається справедливим більшості, яка буде судити. Те ж саме стосується і того, що насправді є добрим і прекрасним, - достатньо знати, що таким вважається. Саме так можна переконати, а не за допомогою істини.
Сократ. Думка не є нікчемною, Федре, якщо так говорять розумні люди, але потрібно розглянути, чи є в ній смисл. Тому не можна залишити без уваги те, що ти зараз сказав.
Федр. Ти маєш рацію.
Сократ. Розглянемо це таким чином.
Федр. Яким?
Сократ. Наприклад, я б переконував тебе купити коня, щоб боротися із ворогом, до того ж ми с тобою обидва не знали б, що таке кінь, та й про тебе я знав би лише те, що Федр вважає конем свійську тварину з великими вухами...
Федр. Це було б смішно, Сократе.
Сократ. Поки ще ні, але так було б, якщо б я став серйозно тебе переконувати, склавши похвальне слово віслюкові, назвавши його конем і стверджуючи, що потрібно мати цю скотину не тільки вдома, а й у поході, тому що вона знадобиться у битві для перевезення вантажу і ще для багатьох справ.
Федр. Це було б зовсім смішно!
Сократ. А хіба не краще те, що є смішним та милим, ніж те, що є страшним та ворожим?
Федр. Це очевидно.
Сократ. Так ось, коли оратор, який не знає, що таке добро, а що - зло, виступить перед такими самими громадянами з метою їх переконати, до того ж буде розхвалювати не тільки віслюка, видаючи його за коня, а й зло, видаючи його за погане замість доброго, які, на твою думку, плоди принесе згодом посів його красномовства?
Федр. Напевно, не дуже гарні.
Діоген Лаертський розповідав, що Сократ у спорах, як правило, був сильнішим за своїх опонентів, тому його дуже часто били і тягали за волосся, а ще частіше сміялися та глузували з нього. Він приймав усе це, не .ображаючись. Одного разу Сократ, навіть отримавши стусана, стримався і нічого не заподіяв людині, яка це вчинила. Оточуючим він пояснив свій вчинок так: «Якщо б мене хвицнув віслюк, чи став би я на нього подавати до суду?»
Мистецтво ставити запитання, яке саме Сократ поклав в основу ведення суперечок, він порівнював з мистецтвом повитухи і називав його майєвтикою, тобто мистецтвом, знання якого допомагає народженню нової думки.
Іншу модель суперечки - суперечки заради перемоги - репрезентували у Стародавній Греції софісти. Вони вважали, що за допомогою мистецтва спору можна довести будь-яке положення, яким би нісенітним воно не було.
Спочатку слово «софіст» означало людину освічену, талановиту, яка проявила себе у певній діяльності. Наприкінці V ст. софістами стали називати платних учителів мудрості. Мета їх роботи полягала в навчанні учнів різноманітним хитрощам та прийомам обдурювання співрозмовників. Треба зазначити, що софісти на досить високому рівні володіли тогочасною логікою. У зв'язку з цим багато їхніх прийомів базувалися на свідомому порушенні тих чи інших правил та законів цієї науки.
Викладацька діяльність софістів була дуже вдалою з матеріальної точки зору. Так, засновник школи софістики - Протагор (бл. 490- бл. 420 рр. до н. є.) - навіть зміг замовити у видатного скульптора своє золоте погруддя, яке потім поставив перед одним із храмів Стародавньої Греції.
До нашого часу дійшли численні приклади міркувань, які застосовували софісти у різноманітних суперечках. Найбільш відоме серед них - міркування, яке отримало назву «Рогатий». Уявіть собі ситуацію: одна людина хоче переконати іншу в тому, що та має роги. Для цього наводиться таке обґрунтування : «Те, що ти не втрачав, те ти маєш. Роги ти не втрачав. Отже, у тебе є роги».
Наведемо ще один приклад. У Протагора був учень Еватл. Учитель і учень уклали угоду, відповідно до якої Еватл заплатить за навчання лише після того, як виграє свій перший судовий процес. Але, закінчивши навчання, Еватл не поспішав виступати в суді. Терпець у вчителя урвався, і він подав на свого учня в суд. «Еватл у будь-якому випадку повинен буде мені заплатити, - міркував Протагор. - Він або виграє цей процес, або програє його. Якщо виграє - заплатить за домовленістю, якщо програє - заплатить за вироком суду». Однак Еватл був дуже старанним учнем і оволодів усіма прийомами софістики. Один із них він і застосував проти свого вчителя. Його відповідь була такою: «Нічого подібного, я платити не буду. Дійсно, я або виграю процес, або програю його. Якщо виграю - рішення суду звільнить мене від платні, якщо ж програю - не буду платити за нашою домовленістю».