Критика форми (схеми)
Критика форми (схеми) - це вид критики, який спрямований на обґрунтування безпідставності форми аргументації, яку застосовує пропонент.
У цьому випадку показують, що в міркуванні пропонента відсутній логічний зв'язок між аргументами та тезою.
Якщо теза не випливає із запропонованих аргументів, то початок і кінець аргументації є нескоординованими. У такому випадку тезу слід вважати необґрунтованою і некоректно сформульованою.
Слід зазначити, що критика форми (схеми) так само, як критика аргументів, тільки руйнує аргументацію, наведену пропонентом, але не встановлює хибність тези. У цьому випадку можна лише сказати, що теза не спирається на аргументи, між ними не має певного зв'язку.
Розділ 3. Правила і помилки в аргументації та критиці
Основні терміни:
Правила щодо тези; правила щодо аргументів; правила щодо форми; визначення; явні визначення; неявні визначення; правила явних визначень; помилка «іgnoratіо еlenchi» та її різновиди: «втрата тези» і «підміна тези»; помилка «необґрунтований аргумент» та її різновиди: «хибний аргумент» і «випередження основи»; помилка «коло в обґрунтуванні»; помилка «надмірне обґрунтування »; помилка «безпідставні аргументи»; помилка «не підтверджую».
Аргументуючи чи критикуючи, важливо дотримуватися певних правил, а також бути обізнаним з найтиповішими можливими помилками, що можуть зустрічатися в процесах аргументації і критики.
Розрізняють три види правил:
• правила щодо тези;
• правила щодо аргументів;
• правила щодо форми.
Дотримання цих правил допоможе уникнути власних помилок і знайти помилки у міркуваннях опонентів.
§ 1. Правила і помилки щодо тези
Правило 1: Теза повинна бути сформульована чітко й ясно.
Це правило виражає головну умову ефективності аргументації і критики.
Для того, щоб з'ясувати певну тезу, необхідно вирішити такі питання. Передусім треба визначити, чи всі терміни, слова і словосполучення, що застосовуються в тезі, є зрозумілими.
Непорозуміння в процесі суперечки дуже часто виникають у зв'язку з тим, що співрозмовники застосовують такі мовні вислови, які за об'єктивних обставин можуть по-різному ними сприйматися. Наведемо декілька причин, за яких може виникнути така ситуація.
• У тезі застосовуються поняття, які не мають чіткого загальновживаного значення.
Так, наприклад, останнім часом досить популярним став термін «паблік рілейшнз». Його можна почути і по радіо, і по телебаченню, його вживають політики, журналісти, юристи, державні службовці тощо. Однак якщо запитати, що цей термін означає, то навряд чи кожний з них зможе дати чітке й ясне визначення. І це не дивно, бо за понад 60 років існування цьому терміну надавалися різноманітні визначення. Звернемося до книги одного з визначних спеціалістів у цій галузі Сема Блека (Sam Віаск) «Вступ до паблік рілейшнз», де він пише: «Інститут паблік рілейшнз (ІРК), створений у Велікобританії у лютому 1948 року, прийняв визначення діяльності в області паблік рілейшнз, трошки покращене у листопаді 1987 року, яке діє і по сьогодні. Ось це визначення: «Діяльністю в області паблік рілейшнз є зусилля, що плануються і здійснюються у напрямку встановлення і підтримки доброзичливих відношень між організацією і громадськістю».
Кращим з усіх діючих визначень є Мексиканська заява, підписана більш ніж 30 представниками національних і регіональних асоціацій паблік рілейшнз 11 серпня 1978 р. у місті Мехіко. У ній говориться: «Практика паблік рілейшнз - це творчий і соціально-науковий підхід до аналізу тенденцій, передбачення їх наслідків, надання консультацій керівникам організацій і виконання запланованих програм дій, які слугують як інтересам організацій, так і суспільним інтересам».
Доктор Рекс Харлоу, ветеран-практик паблік рілейшнз із Сан-Франциско, розглянув 472 визначення цього терміна і сформулював на їх підставі таке робоче визначення: «Паблік рілейшнз - це особлива функція управління, яка допомогає встановлювати і підтримувати загальні принципи спілкування, розуміння, згоди і співробітництва між організацією і відповідним кругом осіб. Вона включає в себе розв'язання різноманітних проблем, забезпечує адміністрацію інформацією про суспільну думку і сприяє відповідальному до неї ставленню, визначає і збільшує відповідальність керівництва при задоволенні суспільних інтересів, допомагає адміністрації ефективно і заздалегідь проводити зміни, передбачаючи ті чи інші тенденції, і використовує як свої інструменти науково обґрунтовані, надійні й етичні методи».