Явні визначення підпорядковуються певним правилам, порушувати які не рекомендується. Таких правил існує лише чотири, тому їх не важко запам'ятати.
1. Правило співмірності дефінієндум і дефінієнс повинні бути взаємозамінюваними. Це означає, що в тексті одне з них можна замінити на інше.
Якщо це правило порушується, то виникають дві помилки: «помилка надто широкого визначення (наприклад: «Студент - це людина, яка навчається у навчальному закладі») або «помилка надто вузького визначення» (наприклад: «Студент - це людина, яка навчається в університеті»),
2. Правило заборони кола: визначення не повинно утворювати кола.
При порушенні цього правила виникає така помилка: дефінієндум визначається через дефінієнс, а останній, в свою чергу, визначається через дефінієндум. Наприклад: «Право - це наука, яка вивчає правові відносини», «Правові відносини - це відносини, які вивчає право».
Ця помилка отримала назву «коло у визначенні». її різновидом є ще один вид помилок, які називаються «тавтологіями», або «те саме через те саме». Сутність таких помилок полягає у тому, що дефінієндум і дефінієнс виражаються однаковими словами. Наприклад, «життя - це життя», «на війні як на війні».
3. Правило однозначності: визначення повинно бути чітким, ясним і однозначним.
Мається на увазі використання у визначенні лише таких висловів, які відомі і зрозумілі для, тих, на кого це визначення розраховане. Бажаною є також відсутність у визначеннях метафор і образних порівнянь. Наприклад, поняття «пролегомени» можна визначити як пропедевтику, але таке визначення буде зрозумілим лише для певної обмеженої групи людей, якій відомо, що «пропедевтика» - це вступ до певної науки, концепції, теорії. Для більшості людей це визначення залишиться визначенням невідомого через невідоме.
Не будуть визначеннями у строгому розумінні слова і такі висловлювання: «мова - це дім буття людини», «архітектура - музика, що застигла», «артилерія - бог війни» тощо.
4. Правило несуперечності: необхідно намагатися, щоб визначення не було заперечним.
Будь-яке визначення повинно розкривати суттєві ознаки предмета. Якщо ж визначення є заперечним, то воно не розкриває суттєвих ознак предмета, а лише вказує на множину ознак, які цьому предметові не належать. Наприклад, у визначеннях: «Алхімія - це не наука», «Демократія - це не тоталітаризм», «Логіка - це не право» не виконується правило відсутності заперечення.
Підсумовуючи вищесказане, наведемо ще один яскравий приклад. 1 вересня 1999 р. у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» виступила видатна українська поетеса Ліна Костенко з промовою «Гуманітарна аура нації, або дефект головного дзеркала». Перш ніж приступити до основної частини промови, вона дала визначення усіх ключових понять свого виступу {«гуманітарний», «аура», «нація»), для того, щоб «уникнути смислових аберацій», щоб аудиторія її сприйняла так, як цього хотіла поетеса. Ось уривок з цієї промови.
«Отже, гуманітарна аура нації. Чи не правда, яке приємне для слуху поєднання слів? Справді, кожна нація повинна мати свою гуманітарну ауру. Тобто потужно емануючий комплекс наук, що охоплюють всі сфери суспільного життя, включно з освітою, літературою, мистецтвом, - в їхній інтегральній причетності до світової культури і, звичайно ж, у своєму неповторно національному варіанті.
Але спершу уточнимо термінологію, щоб уникнути смислових аберацій.
В наш складний час, в нашій проблематично незалежній державі, де так поляризувалися пріоритети, впадає в очі, наприклад, амбівалентність поняття гуманітарний. Для одних - це комплекс гуманітарних дисциплін, адже - це категорія культури, освіти, духовності. Для іншого слово гуманітарний асоціюється перш за все з гуманітарною допомогою. Як для мене, це вельми прикрий термінологічний збіг, що часом призводить до непорозумінь, коли замість вироблення концепції гуманітарної політики в її кардинальних аспектах, все зводиться до розмови про черговий гуманітарний вантаж або про екологічно чисті макарони.
Думаю, що в країнах Європи, де є сильна традиція Гуманізму, чіткіше розмежовані ці поняття: гуманітарний і гуманістичний, людський і людяний, у нас же в означенні гуманітарних наук і гуманітарної ж допомоги ця різниця стерлася. Але треба мати на увазі цей нюанс.
Аура. У словниках радянського періоду, енциклопедичних, філософських, навіть іншомовних, - а ці словники осіли на стелажах, і люди досі користуються ними, - аура однозначно інтерпретується як термін медицинський, з області симптоматики деяких тяжких недуг, як специфічний стан, що передує нападові хвороби. Це, очевидно, від нелюбові до окультних наук, де аурою вважається невидиме світіння, яким оточені матеріальні тіла, особливо людина, і яке дано побачити хіба що сенситивам та ясновидцям. Ауру вивчали ще у 20-х роках, за допомогою світлофільтрів, тоді ж у Лондоні вийшла книжка Вальтера Кільнера «Аура людини». А в 60-х була навіть чутка, що ауру почали досліджувати американські вчені, але коли виявилося, що над головами деяких політиків аура вельми темна і плямиста, досліди було припинено, а їхні результати засекречено. Доводилося бачити й фотознімок дружини Реріха, на якому її голова оточена загадковим світінням, - але не беруться сказати, чи то справді була аура, чи щось з області фотоефектів. У всякому разі такі езотеричні поняття, як аура чи, скажімо, біополе, були протипоказані матеріалізмові, про що й свідчить звужено оказіональне визначення аури у вищезгаданих словниках.