Ще одним прикладом аргументу до сили є Ultima ratio regum - останній аргумент королів. Цей напис латиною робили на французьких гарматах за часів Людовіка XIV за наказом кардинала Рішельє. Пізніше такий самий напис за наказом Фрідріха II був зроблений і на пруських гарматах.
Прийом «надмірна причепливість до аргументів»
Цей прийом полягає у тому, що супротивник надмірно чіпляється до аргументів, які ви наводите, примушує вас доводити те, що є очевидним.
У відповідь на цей прийом можна звернутися до присутніх із запитанням: «Чи усе вам зрозуміло?» Як правило, присутні стверджувально відповідають на нього. Після цього доцільним буде назвати прийом, який застосував опонент.
Прийом «помноження аргументів»
Сутність цього прийому полягає у тому, що один і той самий аргумент повторюється декілька разів у різних формах та словах. Створюється ілюзія того, що сперечальник застосовує не один аргумент, а множину доводів. Цей прийом особливо часто використовують у суперечці при слухачах, у довгих промовах тощо. Як зазначає Сергій Поварнін, на аудиторію один аргумент, повторений п'ять разів, справляє враження як п'ять різних аргументів.
Прийом «бездоказова оцінка аргументів супротивника»
У суперечці часто, почувши аргументи супротивника, починають одразу ж давати їм негативну оцінку: «Софізм», «Це не розумно», «Гра слів», «Дурниця», «Нісенітниця» тощо. Причому такі оцінки, як правило, потім не обґрунтовуються, а стають аргументами тієї людини, яка їх проголошувала, без будь-яких доказів.
Іноді оцінки даються для того, щоб не відповідати на аргументацію супротивника. Тоді можна почути такі фрази: «Цей аргумент занадто грубий і простий, тому його можна не враховувати», «Не будемо зупинятися на цьому наївному аргументі» тощо.
Однак слід пам'ятати, якщо ви вже вступили в суперечку і бажаєте, щоб ваше спілкування залишалося раціональним, то такі оцінки аргументів співрозмовника звичайно будуть вважатися некоректними і можуть призвести до конфлікту.
А тепер розглянемо деякі софістичні прийоми, що застосовуються в процесі суперечки щодо тези і форми аргументації та критики.
Прийом «вимога надмірного уточнення тези»
Цей прийом полягає у вимозі пояснення цілком очевидних речей і понять. Таке уточнення може призвести до нескінченної низки запитань та відповідей. Мета цього прийому - затягування часу.
Прийом «умисне нерозуміння тези»
У цьому випадку опонент змінює значення термінів, що застосовує в своїй тезі пропонент. Мета - зміна смислу тези не на користь пропонента.
Прийом «необґрунтоване звинувачення в неясності»
Суть такого «звинувачення» полягає у тому, що з тези висмикуються окремі терміни, фрази, значення яких поза контекстом стає неясним; на підставі цього висувають звинувачення в неясності та заплутаності всієї тези пропонента.
Прийом «нечітке формулювання тези»
У цьому випадку пропонент навмисно формулює тезу нечітко, використовуючи, наприклад, невідомі опоненту вислови.
Такий прийом застосовували в полеміці проти сенатора від штату Флорида К. Пеппера, внаслідок чого останній отримав поразку на виборах. Його супротивник заявив: «... все ФБР і кожний член конгресу знають, що Клод Пеппер - безсоромний екстраверт. Більш того, є підстави вважати, що він практикує непотизм стосовно своячки, сестра його була феспіанкою у гріховному Нью-Йорку. Нарешті, і цьому важко повірити, добре відомо, що до одруження Пеппер практикував целібат». (Екстраверт - товариська людина; непотизм - влаштування родичів на прибуткові посади, кумівство; феспіанка - прихильниця драматичного мистецтва; целібат - безшлюбність.)
Прийом «підміна критики тези критикою аргументів»
На підставі факту спростування аргументів говорять про спростування тези. Однак зрозуміло, що спростування аргументів свідчить лише про необґрунтованість тези, а не про її спростування.
Прийом підміни критики тези критикою аргументів дуже часто зустрічається в судовій практиці, коли, критикуючи аргументи обвинувачення, адвокат робить висновок про те, що обвинувачений взагалі не є винним.