• «Порожнечі зовсім нема. Бо порожнеча - ніщо. Отже, те, що є нічим, існувати не може» (Мелісе)
• «Якщо люди хороші, то покарання зайве; якщо вони дурні, то покарання не має сенсу. Але люди або хороші, або дурні. Отже, покарання або не має сенсу, або марне»
• «Милосердя тільки вбиває, пробачаючи вбивць»
• «Одного разу з'явилася на Сонці пляма, і в той же день мене побили в трактирі «У Банветов». З того часу, перед тим як куди-небудь піти, я дивлюся в газету: чи не з'явилася знову якась пляма. Тільки пляма з'являється... я нікуди не йду і вичікую. Коли вулкан Мокпєле знищив Цілий острів Мартінік, один професор написав у «Національній політиці», що давно вже попереджав читачів про велику пляму на Сонці. А «Національна політика» вчасно не була доставлена на цій острів. Ось вони і загриміли!» (Я. Гашек «Пригоди бравого солдата Шлейка»)
• Історія зберегла оповідання Плутарха з приводу несподіваного розлучення консута Павла Емілія: «Римлянин, розлучаючись з дружиною і чуючи осуд друзів, які твердили йому: «Хіба вона цнотлива? Чи не гарна вона собою? Чи вона безплідна?» - виставив вперед ногу, взуту в черевик, і сказав: «Хіба він не гарний? Або стоптаний? Але хто з вас знає, де він мені тисне ногу?»
• Існує легенда про те, що коли одного разу у Стародавньому Римі збунтувалися плебеї, сенатор Мененій Агріппа втихомирював їх так: «Кожний з вас знає, - говорив він, - що в організмі людини існують різні частини, причому кожна з них виконує певну роль: ноги переносять людину з одного місця в інше, голова думає, руки працюють. Держава - це також організм, в якому кожна частина призначена для виконання своєї певної ролі: патриції - це мозок держави, плебеї - це її руки. Що було б із людським організмом, якщо б його окремі частини збунтувалися і відмовилися виконувати призначену для них роль? Якщо б руки людини відмовилися працювати, голова - думати, тоді людина була б приречена на загибель. Те ж саме трапиться і з державою, якщо її громадяни будуть відмовлятися виконувати те, що є їх природним обов'язком»
• «Якщо вмер Сократ, то він вмер або коли жив, або коли вмер. Якщо - коли жив, тоді він не вмер, тому що одна й та сама людина жила б і була б мертвою. Але й не тоді, коли вмер, бо він був би двічі мертвим. Отже, Сократ не вмер» (Секст-Емпірік)
• «Якщо смерть - це перехід у небуття, то вона благо. Якщо смерть - це перехід в інший світ, то вона благо. Смерть - це перехід у небуття або в інший світ. Отже, смерть - це благо» (Сократ)
• Доведення провини обвинуваченого незаперечне, - сказав слідчий. - Міркуйте самі. По-перше, потерпіла під час дізнання однозначно вказала на підозрюваного. По-друге, підозрюваний був затриманий під час спроби продати валюту, якої у нього ніколи не було. Це підтвердили всі знайомі підозрюваного. А в сумочці у померлої була чимала сума у валюті. По-третє, у той день, коли було здійснено пограбування, підозрюваного бачили десь за півгодини до цього недалеко від місця злочину.
• У місті протягом місяця було скоєно шість квартирних крадіжок. Ознайомившись з обставинами, за яких ці крадіжки були вчинені, слідчий зазначив, що в усіх випадках за один-два дні до крадіжки в квартирі побував невідомий мешканцям чоловік: податковий інспектор, слюсар-сантехнік, електромонтер і навіть дільничний міліціонер. Портрет невідомого, якого описували потерпілі, збігався в багатьох рисах. Слідчий зробив висновок, що саме цей чоловік і був тим, хто вчинив злочин.
• Виступаючи у справі Сапогова, відомий російський адвокат М.Г. Казарінов сказав: «У кожному злочині, що скоїла нормальна людина, ми можемо розрізнити: по-перше, достатній мотив, по-друге, внутрішню боротьбу людини, яка замислила злочин, з усім запасом його моральних сил; далі завжди наявне почуття самозахисту, що рекомендує людині здійснити злочин найбільш безпечним для себе, частіше за все таємним способом. І, нарешті, можемо розрізнити з боку злочинця деяку зважєність, деяку економію зла. Будь-якій людині притаманний жах перед злом і ніхто не стане вчиняти зло надмірно, а обмежиться злом необхідним. У справі, яка розглядається, я не бачу мотиву для вбивства, не можу вловити жодних ознак внутрішньої боротьби, або почуття самозахисту. За моїм переконанням Сапогов - суб'єкт із душевною хворобою, який стоїть на межі між злочином через пристрасть і злочином психічно ненормальним» («Речи известных русских юристов»)
• Виступаючи у справі Бартеньєва відомий адвокат Ф.М. Плевако заявив про те, що підсудний не міг вчинити злочин через ревнощі. Цю тезу він доводив таким чином: «Ревнощі до генерала Паліцина або через Паліцина - ось перше припущення. Воно не витримує критики. Якщо б Вісновська цікавилася генералом і надавала йому перевагу, а не Бартеньєву, вона не заплуталася б в своїй історії... Якщо б Бартеньєв ревнував до генерала Паліцина і ненавидів його за залицяння до Вісновської, смерть могла загрожувати генералу, а не Вісновській... Відсутність мотиву з боку Бартеньєва доводять також і зовнішні дані: отруту і знаряддя вбивства везе той, кому вони потрібні для задуманої мети. Але ми не маємо жодного пристойного Доказу, що їх приніс Бартеньєв. Навпаки, покоївка Вісновської бачила револьвер загорнутим у пакунок, коли