Вісновська виходила з дому; вона ж визнала отруту, знайдену у кімнаті вбивства, як отруту, яку вона бачила в руках Вісновської» («Речи известньїх русских юристов»)
• «...У цій справі немає середини: треба або визнати, що вона (Рибаковська) скоїла злочин із завчасно обдуманим наміром, або треба визнати, що вона вчинила злочин з необережності; для припущення, що вона вчинила цей злочин за раптовим поривом, немає місця, тому що, як за свідченням Рибаковської, так і за свідченням Лейхфельда, бачимо, що між зарядженням пістолета і пострілом був певний проміжок часу... Для того, щоб припустити, що у Рибаковської був завчасно продуманий намір вчинити той злочин, у якому вона обвинувачується... немає ніяких підстав. Визнання нею того, що вона зарядила пістолет, показує саме те, що вона не вважає цю обставину доказом, що викриває її у злочині. Це свідчить про те, що в цьому випадку вона говорить правду, хоч ця обставина за певних умов могла б бути обернена проти Рибаковської» (В.И. Смолярчук «Гиганти и чародеи слова»)
• Порівнюючи свідоцтво про хворобу Н. та інші медичні довідки, що містилися в пенсійній справі, слідчий звернув увагу на те, що хоча ці документи значилися як видані різними установами і в різний час, вони були виконані одним і тим самим почерком. Збігалися загальні ознаки почерку, особливо виділялися збіги у написанні букв «м», «б», «в», «я» і цифр «5», «З», «9».
У пенсійній справі були також дві заяви, написані Н. Коли слідчий порівняв почерк, яким написані ці заяви, із почерком у медичних документах, то виявив повний збіг як у загальних, так і в окремих ознаках почерку. Слідчий дійшов висновку, що документи в пенсійній справі підробив сам Н.
• «...У справі за обвинуваченням громадянина П. троє потерпілих упізнали у ньому людину, що їх пограбувала. Виступаючи в суді, адвокат, що захищав П., навів докази того, що потерпілі помилилися. Напад мав місце у темному під'їзді, тому потерпілі майже не бачили обличчя грабіжника. Окрім того, вони дуже налякалися і, звичайно, не змогли запам'ятати прикмети злочинця. Єдина прикмета, яку вони добре запам'ятали, - це куртка, котра була на грабіжнику. Саме в таку куртку був одягнений і П., якого упізнали потерпілі, хоча такий одяг може бути «прикметою» багатьох молодих людей у наш час.
Аргументація процесу формування свідчень дозволила обґрунтувати висновок про сумнівність доказів-свідчень потерпілих, з якими повністю погодився суд» (Я. С. Алексеев, В.З. Макарова «Ораторское искусство в суде»)
• «Якщо б Ю.Л. Успенський насправді задумав убивство та ще й так хитро і довго готувався до нього, для того, щоб можна було б повірити, що Г алина Муракова покінчила з собою, то дозвольте попросити вас поміркувати, чи став би він напередодні вбивства давати в руки того, хто бажає помститися
за дочку, таку грізну зброю проти себе, чи став би він, повторюю, напередодні смерті дружини писати її матері, попереджаючи, що він задумав убивство її дочки?» («Ораторские речи в суде»)
• «Уявимо собі на хвилину, що Семенова отримала ці речі не злочинним шляхом, а їх насправді втиснули, насильно нав'язали. Простіше за все було б піти й розповісти про це поліції або хоча б дочекатися ранку, щоб дізнатися, у чому справа, зрозуміти, як з тим бути далі. Але ні! Зараз же виникає і поспішно здійснюється природний лише для крайніх випадків небезпеки засіб - втеча...» («Речи известных русских юристов»)
• «... в суспільстві вільних людей, членам якого дозволяється використовувати свої знання для власних цілей, термін «соціальна несправедливість» цілком позбавлений сенсу та змісту, - належить до тих ідей, що за самою своєю природою не можуть бути доведені. Негативні твердження взагалі неможливо довести. На певній кількості окремих прикладів можна показати, що посилання на «соціальну справедливість» аж ніяк не допомагають нам приймати необхідні рішення. Однак твердження, що в суспільстві вільних людей взагалі немає сенсу, можна висунути як певну проблему, що змусить інших поміркувати над значеннями уживаних ними слів, та як заклик не вживати слів, сенс яких їм невідомий. Якщо припустити, що такий широко вживаний вислів неодмінно має якесь зрозуміле значення, що можна спробувати довести, що намагання застосувати його в суспільстві вільних індивідів неминуче зробить це суспільство непрацездатним. Однак ці зусилля стають зайвими, якщо визнати, що в такому суспільстві відсутня фундаментальна передумова для застосування поняття справедливості до способу розподілу матеріальних благ поміж його членами: зумовлення цього розподілу людською волею або ж можливість виникнення життєздатного ринкового ладу внаслідок визначення винагород людською волею. Адже немає потреби доводити те, чого не існує» (Ф. А. Хайєк «Право, законодавство та свобода)