До речі, перша дружина дотримала слова: після заміжжя їх доньки відбулося розлучення і за три роки до катастрофи Зінаїда Миколаївна обвінчалася з Андреєвим. Всі в один голос говорять, що Андреєв «шалено» кохав свою дружину. Чому? Якщо комусь з вас не зрозуміло, я вам доведу.
Візьміть все життя Андреєва. Ви побачите, що він працював невтомно і працював успішно. Заробляв дуже великі гроші. Але грошима не дорожив. Розкошів не розумів. Збиткових захоплень не мав. Ні гравець, ні пияка, ні ненажера, ні честолюбець. Власне кажучи, вся робота йшла на інших. Більшу частину грошей він віддавав першій дружині. Крім того, брав участь у всіх можливих благодійних спілках і заслужив різні почесні звання. Вищі духовні інтереси - наука, мистецтво - були чужі для нього.
Скажіть: потрібно ж було мати і цій гарній людині щось таке, що складало його особисте життя, його щастя, відпочинок, утіху. І його потягло до такого щастя, яке вкладене в нас самою природою, - до коханої жінки, яка б скрасила самотність чоловіка. Що не кажіть, але «не ли-чить чоловікові бути одному». Це закон життя, основа всього світу. Яку б дружбу до ближнього ми б не відчували, ми однаково почуваємо себе віддаленими від них. Тільки в істоті іншої статі ми знаходимо ніби частину свого серця, яке стукає нам назустріч і зливає нас з цією істотою нероздільно. Цю найвищу радість Андреєв знайшов у своїй другій дружині. Він не знав, як віддячити їй... Виконував усі її примхи. Віддавав їй усе, що у нього було. Не зважав на всі її різкості, завжди вмів виправдати її жорстокість.
За своїми відчуттями він міг поклястися, що цій жінці ніхто інший не потрібен. І оскільки він ніякої іншої жінки не мав, то він зрісся з дружиною, він бачив у ній і в собі дві нерозривні половини одного створіння.
Не маю сумніву, що Сара Левіна, завдяки своєму легковажному поглядові на чоловіка і хтивому темпераменту, віддалася своєму здоровому чоловікові з найповнішою для нього ілюзією гарячої взаємності. Що ще він міг вимагати? І в такій омані він прожив, наскільки це можливо, щасливо, протягом майже сімнадцяти років... І раптом!
Але тут ми залишимо чоловіка і звернемося до дружини.
Важко говорити про мертвих. Можна було б говорити неправду про них, бо вони не можуть заперечити. Але оскільки «мертві сорому не мають», то говорити про них правду не тільки можливо, а навіть необхідно, тому що кожен померлий є повчання для живих.
Отже, придивимося до Сари Левіної.
Зв'язавшись з Андреєвим, приживши від нього дитину і переманивши його до себе на правах чоловіка, Зінаїда Миколаївна «зметикувала», що вона стала заміжньою, але при цьому зовсім не втратила своєї свободи. Зовні вона все так влаштувала, що, як їй задавалося, ніколи і нічим не ризикувала.
Майже увесь день в її розпорядженні, через те, що чоловік працював у місті з ранку до обіду. Крім того, їй іноді щастило їздити одній в Михайлівський театр, куди чоловік не заглядав. Нарешті, для неї стало звичайним жити влітку в Царському, куди чоловік приїздив тільки двічі на тиждень. Всюди, де з'являлася, вона завжди справляла своєю ефектною зовнішністю враження на чоловіків. Це їй подобалося. Легкість поведінки з ними у неї залишилася ще з першої молодості. Ми знаємо від інженера Фанта- лова, що домогтися взаємності Андреєвої було неважко. Можливо, тому вона не раз обманювала чоловіка. Але нас цікавить лише один її роман, повністю доведений і вельми давній, з генералом Пістолькорсом. Хочу, втім, додати, що я розумію тут роман лише з боку генерала, який був дійсно закоханий в Андреєву. А вона?
Я не бачу в її житті жодного випадку, де б вона любила когось окрім себе. І якби це не видавалося прикрим для генерала Пістолькорса, слід сказати, що і його вона не кохала. Генерал атестує покійну з найкращого боку: «Правдива, чесна, розумна, скромна»... Чи не так? «Правдива»? Вона його обдурила, що заміжня. «Чесна»? Вона ще в 1903 році, коли жила в достатку, взяла від Пістолькорса, невідомо за що, 50 тисяч рублів. «Розумна»? В практичному розумінні так, вона була не промах. Але в розумінні інтелектуального рівня вона була страшенно дріб'язковою, гоноровою. Нарешті, «скромна»... Про цю скромність генерал тепер може зробити висновок з розповідей інженера Фанталова...
Безцеремонність Зінаїди Миколаївни в її подвійній грі між коханцем і чоловіком дивовижна... І, однак, якщо подумати, чи можемо ми суворо звинувачувати її? Згадайте: вона виросла і розцвіла в такому середовищі, де легка поведінка ліщини не вважалася ганебною. Природа дала їй чудове тіло. Вона використала цю зброю. їй все давалося легко, і вона уявила, що крім особистих задоволень, їй нема про що думати в житті. Вона перетворилася на розбещену егоїстку... Людина виховується тільки в нещасті. А вона його ніколи не знала, і навряд чи могла збагнути чуже горе. її трагічний кінець і заподіяні нею прикрощі пояснюються лише тим, що люди, багаті душею, її зовсім не розуміли. їй, наприклад, навіть на думку не спадало, що, закріпивши свій зв'язок з Пістолькорсом і пообіцявши йому одруження, вона зруйнувала все життя свого нещасного чоловіка.