Їй здавалося, що має відбутися лише звичайна угода щодо неї між двома чоловіками - і нічого більше. Вона навіть додумалася до нісенітниці, що вони обидва будуть однаково раді, бо для неї цей перехід був вельми вигідний і приємний.
Інша мимоволі б занепокоїлася, передбачаючи страшне руйнування тривалих близьких стосунків з вірним товаришем. Вона б намагалася пом'якшити удар... Але для Андреєвої все було дарма. За кордоном вона сміливо веде себе з Пістолькорсом як наречена... А в той же час чоловікові посилає листи «Милий Мишко», «Добрий Мишко». В листах продовжує вимагати різні суми на всілякі витрати... І в останньому пише: «Ми жалкуємо, що ти не з нами»... Ну, де ж тут було бідному Андреєву здогадатися, що з приїздом дружини може статися з ним жахлива катастрофа?
Про Пістолькорса він тільки чув від дружини, що вона десь давно з ним познайомилася. Сам він розмовляв з Пістолькорсом один раз у житті на якійсь виставці, де їх познайомила дружина. У своїй квартирі він ніколи його не бачив, і взагалі, все, що відбувалося між Пістолькорсом та його дружиною вже майже три роки, було від нього так приховано, що про Пістолькорса він думав стільки ж, як про будь-якого перехожого на Невському..,
Нарешті, дружина приїхала... Наступного ж дня, за ранковим чаєм, розв'язно посміхаючись, вона раптом ляпнула чоловікові: «Знаєш, я одружуюсь з Пістолькорсом...»
Панове присяжні засідателі! Все, що я говорив досі, схоже на спокійну розповідь. Кримінальної драми ніби навіть здалеку не було видно. Проте якщо ви зрозумієте усе попереднє, то вам стане ясно, який страшний тягар навалився на душу Андреєва. З цієї хвилини, власне, і починається захист.
У житті Андреєва відбулося щось на зразок землетрусу, зовсім як у Помпеї чи на Мартініці. Чудовий клімат, всі блага природи, ясне небо. Раптом з'являється слабке світло, димок. Потім чорні клуби диму, сажа, кіптява. Дедалі більше. Ось уже і сонця не видно. Полетіло каміння. Розливається вогненна лава. Загибель погрожує звідусіль. Грунт хитається. Безпорадний страх. Нарешті, несподіваний підземний удар, тріск - все загинуло.
Все це, від початку до кінця тривало протягом жахливих дванадцяти днів...
«Знаєш, я одружуюся з Пістолькорсом...»
У першу хвилину Андреєв сприйняв слова дружини за найбезглуздіший жарт. Але вона їх повторила. Він витріщив очі. Далі - більше. Дружина продовжує розвивати свої плани. її впертість проявляється чіткіше. Він все ще не хоче вірити. Але ім'я Пістолькорса все голосніше вривається в його дім, як ім'я людини, витискує його самого з дороги. Дружина відкрито телефонує Пістолькорсу. Нарешті, донька після довгих вагань повідомляє батькові про серйозні наміри матері, розкриває перед ним її давній роман. Андреєв починає відчувати загибель. Він купує фінський ніж, щоб покінчити з собою. Довелося купити ніж, бо на купівлю револьвера потрібний дозвіл, а приплив відчаю міг настати кожної хвилини, і йому здавалося, що якщо він буде мати при собі смерть у кишені, то зможе ще триматися на ногах, йому легше буде упрошувати дружину, благати залишитися в сім'ї...
Весь звичайний спосіб життя зник! Чоловік втрачає дружину. Він не спить, не їсть від несподіваної біди. Він все ще за щось чіпляється, хоч і повторює своїй доньці: «Я цього не витерплю». Поки йому все ще здається, що дружина капризує. Суперник лише на рік молодший за нього. Коштів у самого Андреєва достатньо. А головне, Зінаїда Миколаївна навіть не говорить про кохання. Вона, мов сорока, цокотить тільки про мільйони, про високе становище, про можливість потрапити до двору. Залишалася лише надія переконати її.
З'явився, нарешті, до Адреєва і сам Пістолькорс з пропозицією про розлучення. Але Андреєв і йому не давав ні позитивної, ні негативної відповіді: «Справа серйозна, треба подумати...»