Однак наявність умисної провини передбачає перш за все усвідомлення особою фактичних обставин, які утворюють склад злочину.
Проте прокурор погодився, що саме тут ті фактичні обставини, які утворюють склад злочину, і були приховані від Семенових.
Адже в їхній уяві, у протиріччі з дійсністю, існували і друкарка, і робота, за виконання якої їй законно належало отримати тисячу рублів.
Однак якщо у свідомості Семенових не створювалося уявлення про розкрадання, що готував Любомудров, то не може бути й мови про умисну їх провину.
Далі, в учасників розкрадання повинен бути спільний, спрямований на скоєння цього злочину, умисел.
Однак і цього не заперечує прокурор, прямий умисел Любомудрова був спрямований на розкрадання тисячі рублів, а умисел Семенова - на сплату цієї суми друкарці за виконану роботу.
І, нарешті, ці міркування, що встановлюють відсутність умисної вини у Семенових, підкріплюються і тією обставиною, проти якої також не виступає прокурор, що Семенови не мали корисної або якоїсь іншої зацікавленості.
Цей факт робить припущення про співучасть Семенових у розкраданні державного майна повністю необґрунтованим, припущення це висить у повітрі без підґрунтя, на якому могла б вирости співучасть в тяжкому злочині, що торкається економічної основи держави, за яку злочинець повинен отримати сурове покарання.
Ось чому вважаю, що у суперечці з прокурором я правий. Обмануті Семенови не можуть бути засуджені за співучасть з Любомудровим у розкраданні державного майна.
Однак залишається ще серйозне кримінально-правове питання.
Семенови без умислу, спрямованого на розкрадання, безкорисливо передали Любомудрову тисячу рублів, але гроші ці вони отримали з каси главку шляхом підробки, за роботу, яку вони не робили.
Чи можна вважати їх дії байдужими з точки зору закону?
Відповідь знаходимо в законі.
Підробка передбачена статтями 72 і 120 Кримінального кодексу нашої республіки. Обидві ці статті не передбачають підробок, безкорисно скоєних приватними особами. Така підробка не є злочином і кримінально не карається.
Таким чином, Семенови не брали участі ні в розкраданні, ні у скоєнні підробки, за яку передбачається покарання, і повинні бути судом виправдані...
Шановний суд!
Згідно з вимогами ст. 36 Закону України «Про прокуратуру», ст. 264 Кримінально-процесуального кодексу України прокурор підтримує обвинувачення в судових дебатах, коли винність підсудного у вчиненні злочину доведена судовим слідством, і відмовляється від обвинувачення, коли дійде висновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення.
Всебічне, повне, об'єктивне дослідження кримінальної справи щодо обвинувачення Чечка за ч. З ст. 140 Кримінального кодексу України свідчить, що дані судового слідства не підтверджують висунутого органом попереднього слідства обвинувачення. У зв'язку з цим вважаю, що сьогодні обов'язок прокурора в інтересах держави, суспільства, особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, сприяти встановленню законності і справедливості, запобігти засудженню невинного і допомогти суду прийняти правильне рішення по справі.
Органи попереднього слідства обвинувачують Чечка Віктора Івановича у крадіжці індивідуального майна гр-ки Лучини Степаниди Іванівни з квартири 12 будинку № 4 по вул. Шевченка, яку підсудний скоїв 20 травня 1997 р. близько 14 години, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. З ст.140 Кримінального кодексу, - викрадення індивідуального майна громадян, що завдало значної шкоди потерпілому, із проникненням до житла.
Підсудний у судовому засіданні, як і на попередньому слідстві, своєї вини не визнав, заперечував докази, зібрані по справі, і викладав версію про свою непричетність до крадіжки.
Органи попереднього слідства вважали, що винність Чечка у крадіжці доведена зібраними по справі доказами:
• речовим доказом - золотою каблучкою, яка належала потерпілій, була викрадена разом з іншим майном і речами 20 травня 1997 р., а вилучена у Чечка при затриманні 20 липня;
• явкою з повинною Чечка, в якій він виклав обставини вчинення крадіжки майна з квартири Лучини;
• протоколом впізнання особи. Свідок Мовчан серед чоловіків, пред'явлених для впізнання, вказала на Чечка, як на чоловіка, якого вона бачила біля квартири Лучини 20 травня 1997 року після обіду з валізою.
У ході судового слідства Чечко стверджував, що він не вчиняв злочину. Гр-ку Лучину раніше не знав і не має уявлення, де вона проживає. Явку з повинною написав за вказівкою робітника міліції, який затримав його і обіцяв відпустити, якщо він напише явку про крадіжку. Він написав про обставини крадіжки, як запропонував працівник міліції. Але його з міліції не відпустили і затримали. Він на попередньому слідстві заперечував свою причетність до крадіжки майна з квартири Лучини. Золоту каблучку він придбав десь три місяці тому, тобто у квітні, на базарі у незнайомого чоловіка за 300 грн.