Одним із мотивів переконання може, бути переконання людини у мудрості співрозмовника. Якщо для цього застосовуються різноманітні хитрощі, то така суперечка називається софістичною. Звичайно, у такому випадку може йтися тільки про позірну, а не справжню мудрість. Як приклад такого спору наведемо діалог, який відбувається між давньогрецьким софістом і звичайною людиною.
-Скажи, - звертається софіст до молодого любителя суперечок, - може одна й та сама річ мати якусь властивість і не мати її?
-Очевидно, ні.
-Подивимося. Мед солодкий?
-Так.
-І жовтий також?
-Так, мед солодкий і жовтий одночасно. Але жовтий - це солодкий, чи ні?
-Звичайно, ні. Жовтий - це жовтий, а не солодкий.
-Отже, жовтий - це не солодкий?
-Звичайно.
-Про мед ти сказав, що він солодкий і жовтий, а потім погодився, що жовтий не означає солодкий, і тому наче сказав, що мед є і солодким, і несолодким одночасно. А спочатку ти твердо сказав, що жодна річ не може мати і не мати якусь властивість.
Метою суперечки буває не тільки дослідження істини чи переконання, а й перемога. Мотиви проведення такого спору можуть бути різноманітними. Один вважає, що обстоює справедливість, інший - захищає суспільні інтереси, третій нав'язує свою думку, тому що у нього великий життєвий досвід і він знає, як повинно бути, четвертому потрібно самоутвердження тощо. Головне завдання, що стоїть перед суперечниками в цьому випадку, полягає у тому, щоб «взяти гору» над супротивником за будь-яку ціну, використовуючи будь-які методи. Така суперечка називається ще еристичною суперечкою. Іноді можна зустріти також назву «парламентська суперечка».
Характерною ознакою еристичної суперечки є те, що вона є суперечкою про цінності, про ствердження якихось власних оцінок і критику протилежних. У зв'язку з цим метою такої суперечки завжди є перемога, а не досягнення істини. Причому перемога тут витлумачується як ствердження якоїсь системи цінностей (оцінок або норм) і відповідно до цього - прийняття конкретного напряму майбутньої діяльності. До речі, суперечка заради істини також може перетворитися на суперечку заради цінностей, якщо вона буде орієнтуватися не на істину, а на перемогу однієї зі сторін.
Слід зазначити, що у процесах реальної комунікації суперечка заради перемоги зустрічається значно частіше, ніж суперечка заради істини. Остання, як правило, має місце в науковій діяльності, але й там нерідко переростає в суперечку про цінності.
Прикладом еристичної суперечки може бути суперечка, описана в оповіданні Василя Шукшина «Зрізав».
-У якій царині ви виявляєте себе? - запитав Гліб.
-Де я працюю, чи що? - не зрозумів кандидат.
-Так.
-На філфаці.
-Філософія?
-Не зовсім... Але можна і так сказати.
-Необхідна річ. - Глібові потрібно було, щоб була філософія. - Ну, і як щодо первинності?
-Якої первинності?
-Первинності духу і матерії!
-Як завжди. Матерія первинна...
-А дух?
-А дух - потім. А що?
-Як зараз філософія визначає поняття невагомості?
-Як завжди визначала.
-Але ж явище відкрите зовсім недавно. Тому я й запитую. Натурфілософія, наприклад, визначає це так, стратегічна філософія - інакше...
-Та нема такої філософії - стратегічної.
-Але є діалектика природи. А природу визначає філософія. Як один з елементів філософії нещодавно була виявлена невагомість. Тому я й запитую: розбіжностей нема між філософами?
-Давайте визначимо, - серйозно зауважив кандидат, - про що у нас йде мова?
-Добре, друге запитання: як ви особисто ставитеся до проблеми шаманства в окремих районах Півночі?
-Та нема такої проблеми.
-Ну, нема так нема! Баба з возу - кобилі легше. Проблеми нема а ці... - Гліб показав щось муароване руками, - танцюють, дзвонять бубонцями... Так? Але при бажанні...- Гліб повторив, - при бажанні їх начебто й нема. Добре. Ще одне питання. Як ви ставитеся до того, що Місяць також справа рук розуму?
-Послухайте.
-Та ми вже послухали. Мали, так би мовити, задоволення.
Досить часто зустрічається і такий вид спору, як суперечка заради суперечки. Це, так би мовити, «мистецтво заради мистецтва», своєрідний «спорт». Для людей, які ведуть подібний спір, однаково, про що, з ким і з якою метою сперечатися. Головне для них - перебувати в стані сперечання. «Такий «спортсмен», - пише Сергій Повариш, - не розбирає часто, заради чого потрібно сперечатися, а заради чого не потрібно. Радий сперечатися за все і з будь-ким, і чим парадоксальніше, чим важча думка, яку обстоюють, тим вона іноді для нього стає ще привабливішою. Для деяких взагалі не існує парадокса, який вони не взялися б захищати, якщо ви сказали «ні»... Сьогодні такий «спортсмен» доводить, що А є Б, і так гарячкує, немов би це - саме свята святих його душі. Завтра він буде доводити, що А не Б, а В, і так само гарячкуватиме».