Неповна індукція - це міркування, в якому на підставі наявності певної ознаки у частини предметів певного класу робиться висновок про її наявність у всього класу предметів. Розрізняють два основних види неповної індукції: індукцію шляхом переліку (популярну індукцію) та індукцію шляхом відбору (наукову індукцію).
Популярна індукція - це міркування, в якому шляхом переліку встановлюється наявність певної ознаки у деяких предметів певного класу і на цій підставі робиться висновок про її наявність у всіх предметів певного класу.
Наукова індукція - це міркування, в якому висновок робиться на підставі відбору необхідних та виключення випадкових обставин.
«Поспішне узагальнення» - це логічна помилка, яка виникає в індуктивних міркуваннях при узагальненні без достатніх на це підстав.
«Після цього, отже, з цієї причини» - це логічна помилка, яка виникає в індуктивних міркуваннях тоді, коли проста послідовність подій вважається за їх причинний зв'язок.
Міркування за аналогією - це міркування, у яких робиться висновок про наявність певної ознаки в одиничного предмета (ситуації, події), що досліджується, на підставі його подібності в суттєвих рисах до іншого одиничного предмета (ситуації, події). Розрізняють два основних види аналогії: аналогію предметів та аналогію відношень.
Аналогія предметів - це міркування, всякому об'єктом уподібнювання є два схожих одиничних предмети, а ознакою, що переноситься, - властивості цих предметів.
Аналогія відношень - це міркування, в якому об'єктом уподібнювання є схожі відношення між двома парами предметів, а переносною ознакою - властивості цих відношень.
Доказова аргументація - це не що інше, як доведення. Доведення можна визначити як встановлення істинності тези з використанням логічних засобів за допомогою аргументів, істинність яких вже встановлена заздалегідь. Формою такої аргументації повинно бути дедуктивне міркування. Теза в цьому випадку - достовірне твердження.
Недоказова аргументація буває трьох видів. Перший вид: істинність аргументів, зокрема деяких з них, не встановлена, тобто всі аргументи, або деякі з них, не є достовірними твердженнями; форма аргументації - дедуктивне міркування або міркування за схемою «повна індукція»; теза - правдоподібне твердження. Другий вид: аргументи є достовірними твердженнями, тобто їх істинність вже встановлена; форма аргументації — недедуктивне (правдоподібне) міркування; теза - правдоподібне твердження. Третій вид: аргументи не є достовірними твердженнями; форма аргументації - недедуктивне (правдоподібне) міркування; теза - правдоподібне твердження.
Пряма аргументація - це аргументація, яка прямує від аргументів до тези. Теза безпосередньо обґрунтовується аргументами.
Непряма аргументація - це аргументація, де істинність тези обґрунтовується шляхом встановлення хибності антитези. Непряма аргументація буває двох видів: апагогічна аргументація і розділова аргументація.
Апагогічна аргументація - це вид непрямої аргументації. Хід міркування у цьому випадку такий: (1) висувається твердження, яке є запереченням тези (антитеза); (2) з аргументів та антитези виводять протиріччя, тобто два твердження, одне з яких є запереченням іншого; (3) на підставі цього робиться висновок про хибність антитези й істинність тези.
Розділова аргументація - це обґрунтування тези, яка є членом певної диз'юнкції висловлювань, шляхом встановлення хибності й виключення всіх, інших конкуруючих з тезою положень - членів цієї диз'юнкції. Розділова аргументація є видом непрямої аргументації.
Критика - це обґрунтування безпідставності процесу аргументації, який відбувся раніше.
Структура критики - теза, аргументи.
Теза критики - це положення, хибність або малий ступінь правдоподібності якого необхідно довести в процесі критики.
Аргументи критики - це твердження, за допомогою яких критикується теза.
Форма критики - це спосіб, який застосовується для критики тези.
Спростування - це встановлення хибності якогось положення з використанням логічних засобів та положень, істинність яких встановлена заздалегідь.
Види критики - це критика тези, критика аргументів і критика форми.
Критика тези - це вид критики, який спрямований на обґрунтування безпідставності (хибності або малого ступеня правдоподібності) тези, яку висуває пропонент. Розрізняють пряму та непряму критику тези.