— Мамо Любцю, а ми візьмемо із собою маму Зіну, як будемо їхати в неділю до Луцька в зоопарк?
Любка аж стерпла. А Зіна засміялася.
— Справді розумашка. Дивись-но, як викрутилася. Підросте ще трохи — заберу до Італії. З Настею не вийшло, а цю заберу. От розпишемося з Антоніо, заявлю йому свої права й зразу вернуся за Світланкою.
Але в її голосі Любка не почула впевненості.
Звабник на замовлення
В Андрія з подиву брови поповзли догори й заклякли десь біля лінії скальпа.
— Я вас правильно зрозумів? Ви просите мене звабити якусь пані N, а тоді самому сфотографуватися з нею й надіслати ті пікантні знімки її чоловікові? Ви…
— Одне маленьке уточнення: я не прошу, а купую у вас послугу.
Жінка озирнулася: вочевидь, шукала, куди струсити попіл, зрештою поклала сигарету просто на підвазонник і незадоволено зауважила:
— Якщо самі не курите, то могли хоча б для відвідувачів попільничку купити.
— Але в моєму прейскуранті такої послуги немає! — Андрій дістав із тумбочки руду керамічну мушлю й штовхнув її через увесь стіл до гості.
— То буде! — Вона ніби й не помітила цього, витягнула з пачки другу сигарету, клацнула золотою запальничкою з витонченим гравіюванням і відкинулася на спинку стільця.
— Звідки така впевненість? — хмикнув Андрій.
— Я плачу дорого.
— А ви ніколи не думали, пані-добродійко, що не все продається за гроші? — він уже ледве стримував роздратування.
— За гроші, може, і не все. А от за великі — так.
Андрія раптом знудило. Згадав, що вчора ввечері на дні народження Ростика Старушика, колишнього однокурсника, хильнув зайвого. А тут іще ця божевільна світська левиця. І звідки вона впала на його голову? Він схопився на ноги й щодуху метнувся до дверей.
Коли повернувся з туалету, жінка сиділа в тій самій позі: світло-сіра шиншилова шубка наопашки, права нога закинута на ліву, чоботи-ботфорти прикривають коліна, до яких не дотягується спідниця, майже половину обличчя сховано під темно-сірими сонцезахисними окулярами, між випещеними пальцями з рубіновими накладними нігтями димить тоненька сигарета.
«А пані вже давним-давно перейшла рубіж бальзаківського віку, і ніяка косметика цього не замаскує, — подумав Андрій. — І десь я її, здається, бачив. Десь бачив…»
— Можливі й інші варіанти. Скажімо, Андрій Бондаренко — не типаж пані N, ну зовсім, зовсім не на її смак. Отож, припустімо, я просто не зумію обкрутити вашу кралю. Або ж виявиться раптом (уявіть собі!), що пані N — фортеця, узагалі неприступна, для жодного спокусника. А ви ж мені вже аванс за послугу виплатите. І що тоді з вашими грошиками? Тю-тю?
— Мої гроші не ваш клопіт! — Андрієва візаві рвучко зняла окуляри й полоснула його холодним сірим поглядом. — Це стерво лягає в ліжко з таким старим орангутангом, який мало не в дідусі їй годиться, отож ви для неї просто знахідка, ідеал, щось на зразок справжнього агента 007… Ну і, як самі розумієте, будь-хто у володіння Холодницького не проникне. Потрібен саме такий, як ви, — спортивний, сміливий, ризикований і винахідливий. Ось бачите, скільки компліментів я вам наговорила! Авансом, до речі. Словом, придумайте щось… Станьте, скажімо, вірним стражем того підтоптаного ловеласа. А ще краще — ангелом-охоронцем для неї самої… Як мені відомо, вона також в оточенні вартових денно і нощно, сидить і цвірінькає, як горобець у клітці.
Андрія наче громом ударило.
— Ви сказали — Холодницького? Її чоловік — Гарик Холодницький?! Той самий? То, може, накажете мені заодно ще й мішень самому собі на лобі намалювати, з яблучком якраз проти мозку, щоб котрийсь із Холодильникових охоронців не схибив, коли в мене цілитиметься? Вибачте! Ви, пані, явно не туди звернулися: це детективне агентство, а не бюро самотнього самогубці.
— Бюро самотнього самогубці…
Жінка засміялася. Її сміх прокотився такими дзвінкими переливами, наче йшлося не про життя і смерть, а про дитячу гру в схованки.
— Не таким я уявляла сина полковника Бонда. Ні-ні! Ви зовсім не схожі на свого батька.
— А мені плювати, хто і яким мене уявляє! І звідки ви знаєте мого батька?