— Кажуть, ніби геній — це нескінченна витривалість, — із усмішкою зауважив він. — Доволі невдале визначення, але до роботи детектива пасує повністю.
Ґреґсон і Лестрейд спостерігали за маневрами свого колеги-дилетанта з неприхованою цікавістю й не без зневаги. Либонь, вони не могли оцінити те, що я вже почав усвідомлювати: все, що робив Голмс, аж до незначних на перший погляд дрібниць, слугувало якійсь цілком визначеній і практичній меті.
— Ну, що скажете, сер? — спитали обоє хором.
— Не хочу забирати у вас пальму першості в розкритті злочину, — видихнув мій приятель, — і тому не дозволю собі нав’язувати поради. Ви обоє так добре впоралися, що гріх було би втрутитися.
У його голосі звучав явний сарказм.
— Якщо ви повідомите про хід розслідування, — продовжував приватний детектив, — я буду щасливий допомогти вам, якщо зможу. А поки що я хотів би поспілкуватися з констеблем, який знайшов труп. Будьте ласкаві назвати мені його ім’я й адресу.
Лестрейд глянув у нотатник.
— Джон Ренс, — поінформував він. — Зараз він вільний. Його адреса: Одлі-корт, 46, Кеннінґтон-парк-ґейт.
Голмс записав адресу.
— Ходімо, докторе, — сказав він мені. — Ми негайно вирушимо до нього. А вам хочу дещо повідомити, — звернувся він до детективів, — можливо, це допоможе слідству. Це, звісно, вбивство, а вбивця — чоловік. Зріст у нього трохи більше шести футів, він у розквіті років, ноги в нього дуже невеликі, як для такого зросту, взутий у важкі черевики з квадратними носаками й курить трихінопольські сигари[4]. Він і його жертва приїхали сюди разом у чотириколісному екіпажі, запряженому конем із трьома старими й однією нової підковою на правому передньому копиті. Цілком імовірно, що у вбивці червоне обличчя й дуже довгі нігті на правій руці. Це, звісно, дрібниці, але вони можуть вам допомогти.
Лестрейд і Ґреґсон, недовірливо всміхаючись, перезирнулися.
— Якщо цього чоловіка вбили, то яким чином?
— Отрута, — коротко кинув Шерлок Голмс і попрямував до дверей. — І ось ще що, Лестрейде, — додав він, обернувшись. — Rache німецькою — «помста», тому не гайте часу на розшуки міс Рейчел.
Випустивши цю парфянську стрілу, він пішов, а обидва суперники дивилися йому вслід, роззявивши роти.
Розділ IV. Що розповів Джон Ренс
Ми вийшли з будинку номер три, Лористон-Ґарденс, близько першої години дня. Шерлок Голмс потягнув мене в найближчу телеграфну контору, звідки надіслав якусь довгу телеграму. Потім закликав кеб і велів візнику їхати за адресою, яку нам дав Лестрейд.
— Найцінніше — це свідчення очевидців, — сказав мені Голмс. — Щиро кажучи, у мене склалося достатньо чітке бачення цієї справи, однак, треба дізнатися все, що вдасться.
— Знаєте, Голмсе, ви мене просто вражаєте, — буркнув я. — Ви дуже впевнено описали подробиці злочину, але скажіть, невже ви в душі нітрохи не сумніваєтеся, що все було саме так?
— Тут важко помилитися, — пояснив Голмс. — Перше, що я побачив, під’їхавши до будинку, були сліди кеба біля самого узбіччя дороги. Зауважте, що до минулої ночі дощу не було цілий тиждень. Отже, кеб, який залишив дві глибокі колії, вочевидь, проїхав там цієї ночі. Потім я помітив сліди кінських копит, причому один відбиток був чіткішим, ніж три інших, а це означає, що підкова була нова. Кеб прибув після того, як почався дощ, а вранці, за словами Ґреґсона, ніхто не приїжджав, отже, цей кеб під’їхав вночі, і, певна річ, саме він привіз туди тих двох.
— Усе це цілком подібне на правду, — погодився я, — але як ви вгадали зріст убивці?
— Та дуже просто: зріст людини в дев’яти випадках з десяти можна визначити за шириною її кроку. Це зовсім не важко, але я не хочу втомлювати вас обчисленнями. Я виміряв кроки вбивці і на глинистій доріжці, і на запилюженій підлозі в кімнаті. А потім мені випала нагода перевірити свої обчислення. Коли людина пише на стіні, то інстинктивно робить це на рівні своїх очей. Від підлоги до напису на стіні — шість футів. Одним словом, завдання для дітей!
4