— Тепер уже не буває ні справжніх злочинів, ні справжніх злочинців, — невдоволено продовжив Голмс. — Яка ж тоді користь від розуму в нашій професії? Я знаю, що міг би прославитися. На світі немає й не було людини, котра б присвятила розкриттю злочинів стільки вродженого таланту й наполегливої праці, як я. І що ж? Розслідувати нічого, злочинів немає, у кращому випадку якесь невміле шахрайство з такими нехитрими мотивами, що навіть поліція зі Скотленд-Ярду бачить усе наскрізь.
Мене досі нервував цей хвалькуватий тон. Я вирішив змінити тему розмови.
— Цікаво, що він там виглядає? — перепитав я, вказуючи на дужого, просто одягненого чолов’ягу, котрий повільно крокував іншим боком вулиці, вдивляючись в номери будинків. У руці він тримав великий синій конверт. Вочевидь, це був посильний.
— Хто, цей відставний флотський сержант? — поцікавився Шерлок Голмс.
«Хизується, хвалько! — обізвав я його про себе. — Знає ж, що його не перевіриш!»
Заледве я встиг це подумати, як чоловік, за котрим ми спостерігали, побачив номер на наших дверях і квапливо перейшов через вулицю. Ми почули гучний стукіт, густий бас унизу, а згодом — важкі кроки людини, що підіймалася догори сходами.
— Містеру Шерлоку Голмсу, — повідомив кур’єр, входячи до покою, і простягнув листа моєму приятелю.
Ось чудова нагода збити з нього пиху! Минуле посильного він визначив навмання і, звісно, не чекав, що той з’явиться в нашій кімнаті.
— Скажіть, шановний, — вкрадливим голосом спитав я, — а чим ви займаєтеся?
— Служу посильним, — похмуро кинув він. — Форму віддав підлатати.
— А ким були раніше? — продовжував я, не без зловтіхи зиркаючи на Голмса.
— Сержантом королівської морської піхоти, сер. Відповіді не чекати? Так, сер.
Він клацнув підборами, відсалютував і вийшов.
Розділ III. Таємниця Лористон-Ґарденсу
Мушу зізнатися, що я був дуже вражений тим, як справдилася теорія мого компаньйона. Моя повага до його здібностей одразу ж зросла. І все ж я не міг позбутися підозри, що все це підлаштували заздалегідь, аби приголомшити мене, хоча навіщо, цього ніяк не міг збагнути. Коли ж глянув на нього, приятель тримав у руці прочитану записку, і погляд його був неуважним і тьмяним, що свідчило про напружену роботу думки.
— Як же ви здогадалися? — спитав я.
— Про що? — похмуро відповів він.
— Та про те, що він відставний сержант флоту?
— У мене немає часу на дрібниці, — відрубав чоловік, але відразу ж, схаменувшись, поквапився додати. — Даруйте за різкість. Ви перервали хід моїх думок, але, може, це й на краще. Отже, вам не вдалося зрозуміти, що він був флотським сержантом у минулому?
— Ні, певна річ.
— Мені було легше зрозуміти це, ніж пояснити, як я здогадався. Уявіть собі, що вам треба довести, що двічі по два — чотири. Важкувато, чи не так, хоча ви в цьому твердо впевнені. Навіть через вулицю я помітив на його руці татуювання — великий синій якір. Тут уже запахло морем. Виправка в нього військова й він носить бакенбарди військового взірця. Отже, перед нами флотський. Тримається він із гідністю, можливо, навіть як командир. Ви мали б помітити, як високо він тримає голову й як розмахує своїм ціпком. А на вигляд він статечний чоловік середніх років — ось і всі прикмети, за якими я дізнався, що він був сержантом.
— Дивовижно! — вигукнув я.
— Дурниці, — відмахнувся Голмс, але з його обличчя я бачив, що він задоволений моїм захопленим здивуванням. — Ось я тільки-но говорив, що тепер більше немає злочинців. Здається, я помилився. Погляньте!
Він простягнув мені записку, яку приніс кур’єр.
— Послухайте, але ж це жахливо! — викрикнув я, пробігши її очима.
— Авжеж, щось, мабуть, не зовсім пересічне, — спокійно зауважив він. — Будьте ласкаві, прочитайте мені це вголос.
Ось лист, який я прочитав:
«Любий містере Шерлок Голмс!
Сьогодні вночі в будинку номер три в Лористон-Ґарденс на Брикстон-роуд сталася лиха історія. Близько другої години ночі наш полісмен, котрий робив обхід, помітив світло в будинку, а оскільки там ніхто не мешкає, він запідозрив щось недобре. Двері виявилися незамкненими, і в першій кімнаті, зовсім порожній, він побачив труп добре одягненого джентльмена. У кишені полісмен знайшов візитівки: «Єнох Дж. Дреббер, Клівленд, Огайо, Сполучені Штати». І жодних слідів грабунку, ніяких ознак насильницької смерті. На підлозі є плями крові, але на тілі ран не виявилося. Ми не можемо збагнути, як він опинився в порожньому будинку, і взагалі ця справа — суцільна загадка. Якщо ви приїдете в будь-який час до дванадцятої, то зможете мене тут зустріти. Залишаю все, як було, поки не отримаю від вас звістки. Якщо не зможете приїхати, повідомлю вам усі подробиці та буду дуже вдячний, якщо ви люб’язно поділитеся зі мною вашою думкою.