Оноре де Бальзак
ЕТЮДИ ПРО ЗВИЧАЇ
Сцени приватного життя
© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література
Переклад з французької
Передмова Дмитра Наливайка
Примітки Дмитра Наливайко й Олени Алексєєнко
Художник-ілюстратор Л. Д. Киркач
Художник-оформлювач Б. П. Бублик
ЕТЮДИ ПРО ЗВИЧАЇ
«Етюди про звичаї» — це основна частина знаменитої «Людської комедії» Бальзака, яка й на сьогодні залишається унікальним явищем світової літератури. До них належить приблизно дев’яносто відсотків творів, введених письменником до названої грандіозної споруди, яку шанобливо називають «епопеєю», хоч насправді вона є скоріше величезним циклом чи серією типологічно однорідних романів, повістей та оповідань.
Але перш ніж розглядати «Етюди про звичаї» і, зокрема, ті «етюди», що ввійшли до цієї книжки, необхідно хоча б коротко сказати про автора і його творчість, аби представлені твори постали у відповідному контексті, без чого неможливо осягнути належним чином їхній зміст і поетику.
Творчість Бальзака посідає особливе місце у французькій і світовій літературі першої половині XIX ст. Раніше у нас вбачали в ньому одного з найбільших письменників-реалістів, а в його творах — найпотужніше й найповніше втілення реалізму. Належність Бальзака до реалістичної літератури сумніву не викликає, але якою мірою і чи є він взірцевим письменником — це вже проблема, яку необхідно з’ясовувати.
Народився Оноре Бальзак 20 травня 1799 р. в місті Турі, в сім’ї чиновника, помічника мера. Корінь письменника — селянський, хоч згодом і його батько, і він сам докладали немало зусиль, щоб довести своє дворянське походження. Насправді їх рід походив із селян крайнього півдня Франції і здавна мав прізвище Бальса, від діалектного слова «бальс», яке в Лангедоку означає «прямовисна скеля». Батько письменника був найстаршим сином в багатодітній селянській родині. Навчившись грамоти в сільського кюре, він почав працювати клерком у конторі нотаріуса, а згодом перебрався до Парижа. Там він зумів прокласти собі шлях до посади секретаря ради в канцелярії короля Людовика ХУГ. Саме в цей час селянське прізвище Бальса він змінив на дворянське Бальзак і потихеньку намагався додати до нього частку «де», що засвідчує дворянське походження. Під час революції кінця XVIII ст. він швидко переорієнтувався, навіть став членом Генеральної ради комуни Парижа й нажив значний капітал на постачанні армії провіантом.
Сім’я майже не займалася вихованням Оноре. У вісім років його віддали до Вандомського колежу, де панував суворий нагляд за вихованцями й охоче вдавалися до тілесних покарань. Хлопець почувався в колежі покинутим і пригніченим, очевидно, тому навчався він посередньо і вважався малообдарованим учнем. Чи не єдиною його відрадою в колежі були книги, читав він багато й безсистемно, закладаючи основи своїх великих і дещо хаотичних знань із науки, філософії, літератури.
З великими труднощами здобувши середню освіту, Бальзак записується вільним студентом в Школу права, водночас відвідує лекції в Сорбонні, серйозно цікавиться філософією і літературою. Водночас йому доводиться працювати помічником у конторі нотаріуса, де він знайомиться з реальним життям. Перед ним розкриваються потворні риси суспільства, тут, як говориться в його пізнішому нарисі «Нотаріус», «ви починаєте бачити, яким є насправді змазаний механізм будь-якого багатства, як огидно сперечаються спадкоємці над трупом, який ще не захолов». Одне слово, тут перед молодим Бальзаком відкривався світ, який згодом стане світом його «Людської комедії».
У 1819 році Бальзак закінчує правничий факультет і одержує ступінь бакалавра права. Перед ним відкривається можливість благополучної буржуазної кар’єри, він міг би стати компаньйоном, а потім і власником нотаріальної контори, що відповідало планам і бажанням його батьків. Але Оноре чинить рішучий опір, відчуваючи в собі літературне покликання, і домагається права стати письменником. Сім’я вирішує надати йому два роки для випробування, за які він мав написати якщо не шедевр, то в усякому разі твір, що засвідчив би його літературний талант. Оселившись у мансарді, Бальзак працює над твором у «високому жанрі» — над віршованою трагедією «Кромвель». Та його чекав повний провал, сім’я винесла творові нищівний вирок, слід сказати, цілком справедливий: трагедія була написана такими важкими й незграбними віршами, що читати її було просто неможливо. Здається, після цього провалу Бальзак уже не написав жодного віршового рядка.