— Оце доля! — вигукнув Дервіль. — Вийти з притулку для сиріт, бути приреченим на смерть у притулку для старих, а в проміжку допомагати Наполеонові підкоряти Єгипет та Європу… — Дервіль замовк. — Знаєте, друже, — сказав він за якусь хвилину, — представники трьох професій у нашому суспільстві — лікар, священик і юрист — не можуть поважати людей. Вони і вбираються в чорне — це, либонь, жалоба по всіх чеснотах та ілюзіях. Але найбільший серед них нещасливець — це повірений. Коли людина звертається до священика, її спонукують до цього каяття, муки совісті, віра; такі почуття облагороджують, підносять і її душу, і душу посередника, чиї обов'язки якоюсь мірою навіть приємні — адже він дає розгрішення, він указує шлях, він умиротворює. А ми, повірені, стикаємося з одними й тими самими ницими почуттями, і ці почуття годі змінити; наші контори — ями для нечистот, що їх неможливо випорожнити. Чого я тільки не надивився, справляючи свої обов'язки! Я бачив, як на горищі вмирав зубожілий батько; його відцуралися дві дочки, а він же дав їм вісімдесят тисяч ліврів річної ренти! Бачив, як палили духівниці, бачив, як матері розоряли своїх дітей, як чоловіки обкрадали дружин, як дружини поволі вбивали чоловіків, користаючись з їхнього кохання, щоб довести їх до божевілля чи до недоумкуватості, а самим утішатися з полюбовником. Я бачив жінок, які прищеплювали своїм дітям такі звички, що приводили їх до неминучої загибелі, — щоб забезпечити маєтністю незаконну дитину. Мені незмога розповісти про все, що я бачив, бо я був свідком злочинів, проти яких правосуддя безсиле. Як по правді, то всі страхіття, що їх описують автори романів, — ніщо порівняно з дійсністю. Ви теж побачите все це; що ж до мене, то я вирішив оселитися з дружиною в селі. Париж мене жахає.
— Я уже встиг надивитись на все це, працюючи з Дерошем, — відповів Годешаль.
Париж, лютий-березень 1832 р.
ПРИМІТКИ
«De viris illustribus» («Про видатних мужів») — книга римського історика Корнелія Непота (І ст. до н. е.), яка складається головним чином з біографій полководців; була посібником для вивчення латинської мови в школах.
Талейран Шарль Моріс, князь (1754–1838) — політичний і державний діяч Франції, міністр закордонних справ у 1797–1799 рр. за часів Директорії і в 1799–1807 рр. у період Консульства та імперії Наполеона І.
Метсю Габрієль (бл. 1630–1667) — нідерландський художник-жанрист.
… за прикладом Фонтенеля… — натяк на надзвичайно врівноважений характер французького письменника Бернара Ле Бов’є де Фонтенеля (1657–1757), автора оперних лібрето, галантних віршів і пасторалей.
Шкіряна Панчоха… — Мається на увазі прізвисько мисливця Натті Бумпо, героя серії романів американського письменника Фенімора Купера (1789–1851).
Він знав адмірала Сімеза, пана де Лаллі… — Бальзак називає імена військових і політичних діячів Франції, Англії, Індії періоду боротьби між Англією та Францією за владу в Індії (50–60-х рр. XVIII ст.). Серед них наведено також імена літературних персонажів Бальзака (Кергарует, де Портандюер та ін.).
Лорд Гастінгс (1754–1826) — англійський генерал. У 1813–1823 рр. — генерал-губернатор Індії.
Тіппо-Саїб (бл. 1750–1799) — майсорський султан. Після смерті свого батька Гайдара Алі (пом. 1782) продовжив боротьбу з англійськими колонізаторами.
… династії Махараттів… — тобто правителів Мархаттських князівств, які утворилися в Індії в 30–40 рр. XVIII — поч. XIX ст. Боротьбу між мархаттськими правителями використали англійські колонізатори, перетворивши їх на васалів Ост-Індської компанії.
Віктор Юз — син марсельського булочника, згодом купець у Порт-о-Пренсі, пірат, політичний авантюрист часів французької революції і боротьби Гаїті за незалежність.
Верньйо П’єр Віктюрньєн (1753–1793) — лідер жирондистів, один з найталановитіших ораторів революційної доби. Боровся проти Робесп’єра. Страчений у 1793 р.