Однак це зовсім не означає, що його зовнішня біографія зводиться нанівець, що він перетворюється на письменника-анахорета, який підміняє дійсний світ вигаданим. Подібне зовсім не в його природі, він не втрачає жадібного інтересу й смаку до життя, бурхливого темпераменту й непогамовної енергії, залишається людиною дуже активною і діяльною. Йому просто ніколи: його обсідають грандіозні задуми, його підганяє честолюбство і невмолимі кредитори, які вимагали виплати боргів. Іноді Бальзак скаржився: «Завжди одне й те ж: ніч за ніччю і все нові томи! Але ж те, що я хочу створити, таке величне й неосяжне».
У другій половині 30-х років у творчості Бальзака з’являються романи зі складною структурою. Їхня поява зумовлювалася прагненням письменника до комплексного зображення сучасного суспільства в різних його аспектах і проявах, у всеохоплюючій пов’язаності й всепроймаючих колізіях. Звідси творення романів зі складною композицією, з великою кількістю персонажів, що представляють різні класи й прошарки суспільства, з розгортанням і переплетінням кількох сюжетних ліній. Такими, зокрема, є «Втрачені ілюзії», «Розкоші й злиденність куртизанок», «Кузина Бетта», «Селяни» та інші романи.
Бальзак залишив величезну творчу спадщину, одна «Людська комедія» складається з дев’яноста шести творів — романів, повістей, оповідань.
Вважаючи себе літописцем своєї епохи, «істориком суспільства», Бальзак вже в середині 30-х років починає думати над циклізацією своїх творів, об’єднанням їх в одне ціле і робить перші кроки в цьому напрямі. Лора Сюрвіль, сестра письменника й співчутливий свідок його творчого подвигу, писала в одному з листів 1833 р., що він «задумав грандіозну споруду», для якої поки що «обтесує окремі камені». Очевидно, це були двадцятитомні «Етюди звичаїв XIX століття», над якими Бальзак працював у 1834–1837 роках. Одночасно він видавав багатотомні «Філософські етюди». Далі в нього виникає ідея об’єднання названих видань, в листі до Ганської від 26 жовтня 1834 р. він викладає план цього комплексного видання, який, власне, є першим начерком структури «Людської комедії».
У ньому говориться, що нове видання буде складатися з трьох частин, зведених «у вигляді ярусів, що височітимуть один над одним». Перший ярус — це «Етюди про звичаї», де «будуть зображені всі соціальні явища так, що жодна життєва ситуація, жодна фізіономія, жоден чоловічий або жіночий характер, жоден життєвий уклад, жодна професія, жодна суспільна верства, жодна французька провінція, все, що стосується дитинства, зрілого віку, старості, політики, правосуддя, війни, — все це не буде забуте…» За ним «ітиме другий ярус — «Філософські етюди», оскільки після показу наслідків треба розкрити їхні причини. В «Етюдах про звичаї» я опишу почуття і їхню гру, життя і його рух. У «Філософських етюдах» я поясню, звідки й чому виникають почуття, що таке життя, де ті межі, ті умови, поза якими не можуть існувати ні суспільство, ні людина. Після того як я огляну суспільство, щоб його описати, я його ще раз перегляну, щоб винести йому остаточний вирок». І про «третій ярус» своєї грандіозної споруди Бальзак пише: «Далі, після наслідків і причин, йтимуть «Аналітичні етюди» (сюди ввійде «Фізіологія шлюбу»), оскільки після всього цього повинні досліджуватися начала речей».
На початку 40-х років це ціле дістає остаточну свою назву «Людська комедія», яка вдало формулює його зміст і водночас несе його оцінку, далеко не однозначну. Тому ця назва тлумачиться по-різному. Так, один з бальзакознавців (Д. Обломієвський) писав, що вона «зневажлива, небезстороння й гостро оціночна», оскільки французьке буржуазне суспільство було для письменника «явищем, яке необхідно піддати критиці, викрити й осудити». В тому, що подібна настанова в «Людській комедії» присутня, немає сумніву, але справа в тому, в якому аспекті й тональності ця настанова реалізується. Очевидно, автора наведених рядків ввело в оману слово «комедія» в назві бальзаківського творіння і він у її розкритті перебільшив роль комедійно-викривального елемента. Але ж і у викриванні Бальзак теж більше патетичний, ніж насмішливо-комедійний, і на зображуване він дивився в ракурсі, що тяжіє скоріше до трагічного. За основним змістом та інтонацією його творіння — це скоріше трагікомедія людського існування в новому світопорядку, який, на його думку, ставить під загрозу все високе, гідне, прекрасне в житті та людині. Не слід забувати й про те, що назва виникла не без впливу Дантової «Божественної комедії», в якій лексема «комедія» зовсім не пов’язана зі сферою комічного. А момент коногативності з «Божественною комедією» істотний у назві, яку Бальзак дав своєму творінню.