Очевидно, якби «Людську комедію» було закінчено, її внутрішні пропорції, звичайно, були б іншими і «Філософські етюди» цілком відповідали б тому місцю й призначенню, які їм відводяться в передмові до «Людської комедії» та в її проспекті. Але і в незавершеній будові їхнє місце і роль дуже вагомі. Нерідко творця «Людської комедії» сприймають як незрівнянного побутоописувача і не усвідомлюють належним чином того, що він був одним з найсміливіших і найоригінальніших мислителів першої половини XIX ст., і це є чи не найбільшою хибою численних його інтерпретацій.
Подібно до просвітників XVIII ст., Бальзак вірив у людський розум, у його безмежні сили й можливості. Однак вірив він на інший лад, ніж просвітники, наближаючись в цьому до епохи домінування науки у сфері духовно-творчої діяльності. Він схилявся вже не перед філософсько-абстрактним «розумом» просвітників, а перед тим діяльно-аналітичним розумом, що у всій своїй силі проявляється в науковому мисленні, в його пошуках і звершеннях. Безмежні духовні сили людини, що реалізуються передусім в науці, у творчості, — ось так можна визначити нове кредо письменника.
Але звернімось до «Етюдів про звичаї». Як говорилося, тут Бальзак поставив своїм завданням всебічно змалювати сучасне французьке суспільство, в них справді не оминається жодна його верства, жодний прошарок, їхній побут та звичаї, заняття та пристрасті. Та це не панорамне розміщення «сцен» столичного й провінційного, приватного й громадського життя в одній часовій площині як завершених і самодостатніх, — всі вони охоплені спільними масштабними процесами й колізіями, втягнуті в бурхливий потік життя суспільства, що перебуває на перехідному етапі. Увага письменника прикута передусім до основного процесу змін, що відбувалися в країні, до зміни дореволюційного порядку післяреволюційним, витіснення аристократії буржуазією, яка спирається на силу грошей. Це всеохоплюючий конфлікт «Людської комедії», і без його з’ясування годі адекватно збагнути глибинний зміст її окремих творів. Отже, виникає необхідність звернутися до соціофілософської концепції письменника й окреслити її хоча б, у загальних рисах.
Подібно до Стендаля, Бальзак формувався під значним впливом Просвітництва, зокрема його вчення про людину як частку природи. Та в нього вже немає довіри до «людської природи», її «природного егоїзму», який вважався «розумним». Сучасна суспільна практика змушує його переглянути просвітницьку доктрину про гармонію природи й людини, про благодійний вплив законів природи на суспільні. Вже у «Фізіології шлюбу» (1829) він протиставляє їх і проголошує, що суспільство засновується на стримуванні й придушенні природних, фізіологічних бажань та потягів людини й інакше існувати не може. Дедалі глибше Бальзак проймається думкою, що природна людина — є егоїстичною, живе своїми інстинктами та пристрастями і суспільство, при всіх його вадах, чинить на неї удосконалюючий цивілізуючий вплив.
Однак це не означає, що письменник песимістично дивиться на людську природу і вважає її джерелом всілякого зла. В передмові до «Людської комедії» він писав: «Людина не добра і не зла; вона народжується з певними інстинктами й нахилами. Суспільство не псує її, як вважав Руссо, воно робить її кращою, але прагнення до вигоди розвиває її погані нахили». Перед ним постійно поставала проблема покращення суспільства й людини, і він наполегливо шукав шляхи її вирішення.
Спостерігаючи сучасність, Бальзак дійшов висновку, що створене революцією кінця XVIII ст. суспільство, яке проголосило особистий інтерес базовим принципом, тим самим відкрило простір для прояву гірших нахилів і пристрастей людської природи: егоїзму, корисливості, жадоби насолод. Суспільство розпалося на атоми-індивідууми, які, прагнучи передовсім до особистої вигоди, перебувають у стані безупинної боротьби між собою. Суспільний організм роз’їдають індивідуалізм і корисливість, які знаходять вираження в пануванні «фінансового начала». «Золото уособлює всі людські сили, — каже Гобсек в однойменній повісті. — Хіба життя не машина, якій гроші надають рух? Золото — ось духовна сутність нашого суспільства». «Гроші — релігія нашого суспільства», — констатує й один з улюблених героїв Бальзака, лікар Б’яшон.
Гроші у Бальзака — це не тільки економічна сила, а й матеріалізоване втілення особистої вигоди й егоїзму, гірших нахилів і пристрастей сучасної людини. У своїй «Людській комедії» він послідовно, крок за кроком показує, як згубно діє ця сила на суспільні звичаї, сімейні відносини, мораль, політику, правосуддя, на різні сфери суспільного й приватного життя. Та чи не з найбільшою експресією і драматизмом показує Бальзак руйнівну дію цієї сили на сім’ю, родинні зв’язки й відносини. Досить тут згадати жорстоку драму в сім’ї графа Ресто, про яку розповідається в повісті «Гобсек», про нещасного батька Горіо, обібраного до нитки й після того кинутого дочками, про скнару Гранде, який через гроші калічить життя своєї доньки Ежені тощо.