Марія зберегла добрий спогад про святкування тієї Пасхи, бо їй не довелося брати участь у приготуванні страв та розносити їх чоловікам, що трапезували на святі. Інші жінки звільнили її від цієї роботи: Не перевтомлюйся, тобі цього не можна, казали вони їй, і, певно, вони добре знали, що їй можна, а чого не можна, бо майже всі були матерями й мали дітей. Тож вона майже цілком обмежилася обслуговуванням чоловіка, який сидів там на підлозі, як і інші чоловіки, вона знай нахилялася, щоб наповнити йому келих або покласти на тарілку якихось сільських ласощів, прісний хліб, шматок баранини, гіркі трави, а також млинці, спечені з борошна висушеної сарани, страву, яку Ананія цінував дуже високо, бо вона була традиційною для його родини, проте деякі гості відвертали від неї носа, хоч і соромилися показувати свою неприховану огиду, бо в душі визнавали себе негідними наслідувати повчальний приклад пророків, котрі, блукаючи в пустелі, перетворювали потребу на доброчесність і вважали сарану манною небесною. Проте під кінець вечері Марія примостилася сидіти збоку, прилаштувавши свій великий живіт на стегнах, уся залита потом, майже не чуючи балачок, сміху, оповідок та безперервного бубніння цитат зі Святого Письма, переживаючи таке відчуття, ніби може щохвилини покинути світ, у якому вона була підвішена лише на тоненькій ниточці своєї останньої думки, чистої думки без об’єкта та без слів, лише знаючи, що вона думає, проте невідомо, про що й навіщо. Вона задрімала й відразу раптово прокинулася, ніби від поштовху, бо їй привиділося, як із темряви перед нею виринуло обличчя жебрака, а за обличчям з’явилося і його велике тіло в убогих лахах, і янгол — якщо то був янгол — увійшов у її сон без попередження і не як випадковий спогад і дивився на неї з неуважним виразом обличчя, можливо, позначений лише легкою цікавістю, а може, навіть нічого й не було, Марії здавалося, вона пропустила той час, коли могла б щось помітити, і тепер її серце тріпотіло, як наполохана пташка, і вона не знала, чи то їй стало лячно, чи то хтось прошепотів їй на вухо несподіване слово, яке примусило її засоромитися. Чоловіки та молоді парубки досі сиділи там, на підлозі, а засапані жінки сновигали туди-сюди між ними, розносячи останні наїдки, але помітно було, що хоч підживлені вином розмови досі лунали голосно, пересит і втома вже позначили загальний настрій гостей.