Марія підвелася на ноги, й ніхто не звернув на неї уваги. На землю вже опустилася ніч, і світло зірок, що висіли в чистому безмісячному небі, створювало якесь глухе гудіння, що було на межі сприйняття людським вухом, проте дружина Йосипа відчувала його в себе на шкірі, а також на своїх кістках, відчувала у спосіб, якого вона не змогла б пояснити, ніби блаженна конвульсія раптом пронизала її тіло й наповнила його тремтінням, що ніяк не хотіло вщухнути. Марія перейшла подвір’я й виглянула на вулицю. Проте ніде нікого не побачила. Хвіртка її подвір’я, поруч із подвір’ям Ананії, була зачинена, бо вона сама замкнула її, коли пішла з дому, але в повітрі відчувалося якесь ворушіння, так ніби хтось тут недавно пробіг або пролетів, залишивши від свого руху лише легкий, нечутний сигнал, якого ніхто, крім неї, не міг помітити.
Через три дні, залагодивши найнагальніші справи із замовниками, які погодилися зачекати, доки він повернеться, попрощавшись зі старійшинами синагоги та доручивши сусіду Ананії наглядати за своїм домом і тим добром, яке в ньому було, тесля Йосип покинув Назарет разом зі своєю дружиною, вирушивши до Віфлеєма, де вони мали відбути перепис згідно з розпорядженнями, які надійшли з Рима.
Якщо через несправність зв’язку або проблеми із синхронним перекладом на небі ще не одержали повідомлення про імператорський указ, то Господь Бог, певно, був неабияк здивований, побачивши, як кардинально змінився краєвид Ізраїлю, бо потоки людей тепер перетинали його в усіх напрямках, тоді як у попередні роки рух людей після Пасхи, за рідкісними винятками, був, якщо можна так висловитися, відцентровим, бо всі поверталися додому від єдиного центрального пункту, від земного сонця або осяйного пупа землі, ми говоримо, звичайно ж, про Єрусалим. Немає сумніву, що абсолютна божественна проникливість подолає силу звички й навіть із такої висоти легко відрізнить богомольців, які повільною ходою сунуть давно прокладеними й добре знайомими їм дорогами, повертаючись до своїх містечок і сіл, від інших подорожніх, котрі, відсвяткувавши або не відсвяткувавши в Єрусалимі Пасху Господню, тепер ідуть дорогами, путівцями або й без доріг виконувати наказ імператора, що має суто світський характер, хоч неважко припустити й варіант цілком протилежний, а саме, що цезар Август, сам про те не здогадуючись, у кінцевому підсумку, виконує волю Господа, якщо Бог і справді вирішив, з причин, які лише Йому відомі, щоб Йосип та його дружина, в той період їхнього життя, подалися до Віфлеєма. Хоч такі міркування, на перший погляд, можуть здатися надуманими та малоймовірними, але насправді вони мають найбезпосередніший стосунок до нашої розповіді, адже вони можуть допомогти людям, які мають таку схильність, ліпше собі уявити, як мандрують наші подорожні, самі-одні, через безлюдні та дикі обшири, не зустрічаючи в дорозі жодної живої душі, в якої можна було б попросити допомоги, покладаючи всі надії лише на милосердя Бога та на заступництво янголів. Хоч коли Йосип та Марія вийшли з Назарета, то все було зовсім не так, бо разом із ними в подорож вирушили й інші родини, досить численні, старі люди, дорослі й діти, загалом набралося близько двадцятьох осіб, ціле, можна сказати, мандрівне плем’я. Безперечно, не всі вони прямували до Віфлеєма, одна з цих родин мала покинути їх насередині дороги, біля одного з сіл неподалік від Рамали, а друга йтиме далі на південь, до Бер-Шеви, проте їм, либонь, доведеться розлучитися ще раніше, бо одні йтимуть повільно, а інші швидше, а потім цілком імовірно, що в дорозі до них приєднаються нові подорожні, ми вже не згадуємо про тих, котрі йтимуть у протилежному напрямку, їм назустріч, щоб, можливо, відбути перепис у Назареті, звідки вони родом. Чоловіки йшли попереду, створюючи один гурт, а з ними — хлопці, яким уже виповнилося тринадцять років, тоді як жінки та дівчата всякого віку, старі люди та менші діти утворювали другий гурт, який сунув слідом. Перед тим як вийти на дорогу, чоловіки врочистим хором проказали молитву, що відповідала обставинам, тоді як жінки повторювали її за ними тихо, майже нечутно, як люди, котрі твердо собі затямили, що Бог навряд чи почує їхню молитву, навіть якщо вони нічого в Нього не проситимуть, а лише славитимуть Його.