Але одного чудового дня, десь через чотири тижні після того незабутнього ранку, коли хмари в небі в якийсь незвичайний спосіб зафарбувалися у фіолетовий колір, Йосип уже на заході сонця був удома й вечеряв, сидячи на підлозі, беручи страву з миски пальцями, як тоді було заведено, а Марія, стоячи на ногах, чекала, коли він доїсть свою вечерю, й обоє мовчали, один мовчав, бо йому не було чого сказати, а друга не знала, як їй висловити те, що крутилося в неї на думці, аж раптом рипнула хвіртка, й вона побачила за нею одного з тих жебраків, які, хоч і не були в Назареті чимось нечуваним і небаченим, проте з’являлися там нечасто, знаючи про вбогість цього села та більшості його жителів, а всім відомо, що жебраки не обділені проникливістю й, коли треба, вміють обчислити ймовірність свого успіху, яка в даному випадку була мінімальною. Хай там як, а Марія наклала в чашку сочевиці з дрібно нарізаною цибулею та зерняток ґрано-де-біко, тобто добру порцію їхньої сьогоднішньої вечері, й подала миску жебракові, й той присів на землю біля хвіртки, в яку він так і не увійшов, і став їсти. Марії не треба було просити дозволу в чоловіка живим голосом, він обмежувався кивком голови, коли давав їй якийсь дозвіл або щось наказував, ми вже знаємо, що слова вважали зайвими в ті часи, коли одним простим жестом — піднятим угору або опущеним униз пальцем — цезар показував, як він вирішує долю поваленого в битві гладіатора, дозволяє зберегти йому життя чи велить добити його. Хоч і трохи інакше, аніж місяць тому, проте цей вечір також був прегарним, склепіння небесне було всіяне безліччю клаптів хмар, рожевих, перламутрових, кольору лосося й вишні, це ми тільки так говоримо тут на землі, щоб указати на якусь різницю між ними, бо небесні кольори, як усім відомо, відрізняються від земних, а тому не можуть бути точно названі. А жебрак, певно, не їв днів три, бо треба зголодніти по-справжньому, щоб так швидко не лише очистити, а й вилизати чашку, й ось він уже знову стукає у хвіртку, щоб повернути миску й подякувати за милосердя. Марія відчинила хвіртку, старець стояв за нею, але несподівано він здався їй якимсь дуже великим, набагато вищим, аніж він був тоді, коли вперше з’явився, то, мабуть, правду кажуть, що існує велика різниця між людиною голодною і людиною, яка щойно поїла, бо їй здалося, що обличчя йому засяяло дивним світлом, а очі стали метати блискавки, тоді як одяг, що був на ньому, старий, брудний і подертий, заворушився, ніби розвіяний вітром, який налетів невідомо звідки, і Марії раптом здалося, що те ганчір’я перетворилося на розкішне й пишне одіння, у що, звичайно, міг би повірити тільки той, хто це побачив на власні очі. Марія простягла руки, щоб забрати глиняну чашку, яка внаслідок дивної гри сонячних променів несподівано здалася їй чашею з чистого золота, й ця оптична ілюзія була напрочуд реальною, й у ту саму мить, коли чашка переходила з рук у руки, жебрак несподівано заговорив гучним і могутнім голосом, який невідомо звідки взявся в жалюгідного й злиденного волоцюги: Нехай Господь благословить тебе, жінко, й подарує тобі стільки дітей, скільки захоче мати від тебе твій чоловік, і нехай Він убереже їх від такої долі, як у того, кого ти бачиш перед собою, бо життя моє тяжке та болюче й мені нема куди прихилити голову. Марія тримала чашку перед собою у стулених долонях, немовби то була чаша в чаші, й ніби чекала, коли жебрак щось туди покладе, і він, нічого більше не кажучи, низько нахилився, підібрав жменю землі, а тоді, піднявши руку, дав їй осипатися між пальцями і проказав глухим і лунким голосом: глина до глини, порох до пороху, земля до землі, все, що починається, матиме кінець, усе, що має початок, народиться з того, що закінчилося. Марія стривожилася й запитала, що все це означає, а жебрак їй лише відповів: Жінко, ти носиш дитину в череві, й людям призначена лише така доля: починати й кінчати, кінчати й починати. А звідки ти довідався, що я вагітна? Живіт у тебе ще не росте, та коли жінка має дитину в лоні, її очі блищать особливим блиском. Якщо так, то мій чоловік мав би вже помітити, що в мені зростає його плід. Можливо, він не дивиться на тебе, коли дивишся на нього ти. А ти хто такий, що знаєш про це, нічого в мене не запитавши? Я янгол, але ти нікому цього не кажи.