Наступного ранку новина швидко облетіла Віфанію, повсюди лунали славослів’я Господу, й навіть люди дуже стримані, які спершу сумнівалися в тому, що на цій маленькій землі можна творити такі великі чуда, й ті, кінець кінцем, не мали іншого виходу, крім як здатися, коли постав перед ними оновлений Лазар, до якого зовсім не тулилося прислів’я, що він міг би продавати здоров’я, бо він роздавав би його й безкоштовно, якби воно в нього було, бо мав хоч і хворе, але добре серце. Біля воріт будинку вже юрмилися цікаві, котрі хотіли побачити чудотворця на свої власні очі, які ніколи не брешуть, а по змозі й доторкнутися до нього рукою, щоб остаточно переконатися в його існуванні. Також до будинку Лазаря й Марфи почали стікатися недужі, одні на власних ногах, інших родичі несли на ношах або на спині, й незабаром вузенька вуличка, де стояв будинок, була вся запруджена народом. Ісус велів міському глашатаю, якого відрядили йому на допомогу, оголосити, щоб усі йшли на головний майдан, і він там приєднається до них, але народ був не такий дурень, щоб, тримаючи в кулаці пташку, розтиснути пальці й дозволити їй полетіти. Унаслідок такої обачності чи недовіри ніхто з місця не зрушив, й Ісусові довелося, як і будь-кому з нас, простих смертних, просто вийти з хвіртки — не загриміла музика, не спалахнуло осяйне світло, не задвигтіла земля, й небо залишилося нерухомим. Ось і я, сказав він, намагаючись говорити якнайприроднішим голосом, але навіть якби це йому вдалося, самі по собі слова, мовлені тим, ким вони були мовлені, примусили всіх жителів села впасти навколішки. Спаси нас! — кричали одні. Вилікуй мене! — благали інші. Ісус зцілив одного німого, який, позбавлений дару мови, не зміг його про це попросити, а всім іншим наказав розійтися по домівках, бо в них було мало віри, а повернутися сюди завтра, але спочатку, сказав він їм, усі повинні покаятися у гріхах, бо Царство Боже близько, й час незабаром завершиться, тобто те саме, що говорив усім. Ти справді Син Божий, запитав хтось у нього, й Ісус відповів загадковою фразою, до чого уже звикли всі ті, кому довелося чути його раніше: Якби я ним не був, то Бог радше зробив би тебе німим, аніж дозволив поставити мені це запитання.
З таких прикметних подій почалося й так тривало перебування Ісуса у Віфанії, поки настав той день, який він призначив для зустрічі зі своїми учнями, що їх розіслав по далеких краях. Немає нічого дивного в тому, що незабаром до Віфанії почали сходитися люди з навколишніх сіл і містечок, приваблені звісткою про те, що чоловік, який натворив стільки чудес, тепер перебуває там. Ісусові не треба було навіть виходити з дому Лазаря, бо всі стікалися туди, наче на місце поклоніння, але Ісус не став говорити з ними, а звелів усім зібратися на горі за селом, де він звернеться до них із проповіддю про необхідність покаятись і зцілить кількох недужих. Незабаром чутки про все це дійшли й до Єрусалима, внаслідок чого юрми стали значно більшими, й Ісус запитував себе, чи слід йому проповідувати й далі, адже коли люди збираються у великий натовп, то значно зростає небезпека заворушень і бунтів. Із Єрусалима спочатку прийшли в надії на спасіння та зцілення люди прості й убогі, але незабаром почали з’являтися й люди значні та заможні, а серед них і кілька фарисеїв та книжників, які не хотіли повірити в те, що хтось при своєму розумі мав нахабство, що його інакше як самовбивчим назвати не можна, проголосити себе не ким-небудь, а Сином Божим. Вони повернулися до Єрусалима роздратовані та спантеличені, бо Ісус ніколи не відповідав ствердно, коли його запитували, чий він син, а просто називав себе Сином Людським, а коли, говорячи про Бога, вживав слово «Отець», то це треба було розуміти так, що йдеться про Отця Небесного, який доводиться батьком усім людям, що живуть на землі, а не тільки йому. Проте залишалося нез’ясованим і суперечливим питання про його багаторазово доведену спроможність зцілювати людей, причому він робив це надзвичайно просто, без будь-яких магічних пасів, лише промовивши одне або два слова: Іди додому, Підведися, Говори, Дивись, або навіть простим накладанням руки, іноді він лише доторкався до болящого пучками пальців, і вмить шкіра прокажених починала сяяти, наче омита вранішньою росою під сонцем, німі віднаходили дар розмови, заїки починали базікати з такою невимушеністю, ніби ніколи не спотикалися на жодному слові, паралітики стрибали зі своїх ліжок і танцювали та вистрибували до цілковитої знемоги, сліпі не хотіли вірити тому, що відкривалося їхнім очам, які раптово ставали зрячими, кульгаві бігали не зупиняючись, а потім несподівано для самих себе починали умисне кульгати, наслідуючи своє недавнє каліцтво, потім знову зривалися бігти. Покайтеся, казав їм Ісус, покайтеся, і не вимагав від них більш нічого. Але найвищі священнослужителі Храму, яким більше, аніж будь-кому, було відомо про історичні бунти та заколоти, які вибухали свого часу внаслідок діяльності пророків та проповідників усілякого штибу, обміркувавши та зваживши всі ті відомості та чутки, які доходили до них про Ісуса, постановили, що цього разу вони не допустять до заворушень релігійного, суспільного або політичного характеру, як це бувало в минулому, і що від сьогодні вони пильно стежитимуть за всім, що робитиме або казатиме галілеянин, щоб у разі необхідності, а все вказувало на те, що така необхідність скоро виникне, викорчувати з корінням зло, поки воно не встигло розростися, бо первосвященик сказав: Мене він не одурить, цей Син Божий є сином людським. Ісус ще не посіяв свої зерна в Єрусалимі, але у Віфанії викував, загартував і нагострив серп для майбутніх жнив.