Такі відбувалися події, коли — двоє сьогодні, двоє завтра, а то й по четверо, коли зустрічалися в дорозі, — стали сходитися до Віфанії його учні. Відрізняючись лише якимись дрібницями або другорядними обставинами, їхні розповіді сходилися в одному: з пустелі вийшов чоловік і став проповідувати на стародавній лад, і голос його гримів такими могутніми відлуннями, що, здавалося, каміння скочується з гір, які він міг розсунути власними руками. Він загрожував людям усілякими карами за гріхи й провіщав, що скоро прийде Месія. Апостолам Ісуса не пощастило з ним зустрітися, бо він ніде не затримувався й постійно переходив з місця на місце, тому відомості, які вони принесли, хоч і збігалися в головному, були не з перших рук, а шукати його вони, мовляв, не стали тому, що закінчився тримісячний термін, який їм надав Ісус, і вони не хотіли запізнитися на призначену у Віфанії зустріч. Тоді Ісус запитав, чи вони знають, як звуть пророка, й вони відповіли, що звуть його Іоанном, а Бог, прощаючись із ним на морі, сказав тоді, що саме таким буде ім’я чоловіка, якого він пошле йому на допомогу. Він уже прийшов, сказав Ісус, але друзі не зрозуміли, що він хотів сказати своїми словами, зрозуміла лише Марія Магдалина, якій було відомо все. Ісус хотів вирушити на пошуки Іоанна, який, поза всяким сумнівом, шукав його, але повернулися ще не всі дванадцятеро його учнів, Хома та Юда Іскаріот досі не прийшли, а оскільки була надія, що, може, хоч вони принесуть точніші та повніші відомості, то він вирішив зачекати їх. І чекання виправдало себе, бо запізнілі бачили Іоанна й розмовляли з ним. Ті апостоли, які вже повернулися, прийшли зі своїх шатрів, напнутих за околицями Віфанії, щоб вислухати розповідь Хоми та Юди Іскаріота, усі посідали кружка на подвір’ї будинку Лазаря, а Марфа, Марія та інші жінки, які прийшли їм на допомогу, обслуговували чоловіків. Тоді, кожен окремо, заговорили Юда Іскаріот і Хома й розповіли, що Іоанн жив у пустелі й там він почув голос Бога, після чого пішов на береги річки Йордан і став закликати людей, щоб вони хрестилися водою й покаялись у гріхах, та коли люди великими юрмами приходили до нього, щоб охреститися, він зустрічав їх громоподібним криком, який чули Хома та Юда і якому вони дуже здивувалися: Плем’я гадюче, хто навчив вас утікати від гніву, який ось-ось вас спостигне, ви повинні щиро покаятися й не тішити себе думкою, що ваш отець Авраам, бо, кажу вам, Бог може з цього каміння натворити нових дітей Авраамових, ви залишитесь нічиїми. Уже й сокира лежить біля коріння дерев. Усяке дерево, що плоду не приносить, буде зрубане і вкинуте у вогонь, і люди, наповнені страхом, запитували його: Що ж нам робити, й він відповідав: Хто має дві туніки, нехай віддасть одну тому, хто не має жодної, а хто має багато їжі, нехай зробить те саме, а митарям, які збирають податки, він сказав: Не вимагайте нічого не передбаченого законом, але не вірте, що закон справедливий лише тому, що називається законом, а воякам, які його запитали: А що робити нам? — відповів: Не чиніть над людьми насильства, нікого не обмовляйте й задовольняйтеся своєю платнею. На цьому місці Хома замовк, і його розповідь продовжив Юда Іскаріот: Тоді його запитали, чи він Месія, і він так відповів: Я хрещу водою, щоб спонукати вас до каяття, але прийде могутніший за мене, кому я негідний навіть ремінці сандалій розв’язати, він святитиме вас Духом Святим і вогнем, лопата в його руці, й він провіє зерно на своєму току і складе його до своєї житниці, а солому спалить на вогні незгасному. Замовк і Юда, й усі чекали, що скаже Ісус, але Ісус лише креслив пальцем на підлозі якісь загадкові знаки й, здавалося, чекав, коли заговорить хтось інший. І тоді запитав Петро: Ти той Месія, прихід якого провіщає Іоанн? — а Ісус йому відповів, не переставши креслити пальцем у пилюці: Ти сказав це, а не я, бо мені Бог лише повідомив, що я його син, потім помовчав і додав: Піду шукати Іоанна. Ми підемо з тобою, сказав той, кого також звали Іоанном, син Зеведея, але Ісус повільно похитав головою. Я піду сам-один, візьму з собою лише Хомута Юду Іскаріота, бо вони бачили його й можуть упізнати, й, обернувшись до Юди, запитав: Який він? Вищий за тебе й набагато кремезніший, має довгу й колючу бороду, ходить у грубій і необробленій шкурі верблюда й підперізується шкіряним пасом, кажуть, у пустелі він годувався сараною та диким медом. Він більше схожий на Месію, ніж я, сказав Ісус, підводячись на ноги.
Наступного ранку троє вирушили в дорогу й, знаючи, що Іоанн довго не залишався на тому самому місці, але найімовірніше було зустріти його на берегах Йордану, де він хрестив людей, вони спустилися з пагорбів Віфанії й пішли до міста Віфавар, розташованого на березі Мертвого моря, щоб потім піднятися вгору по річці, дійти до Галілейського моря, а там звернути на північ або, якщо буде треба, на схід. Та коли вони вийшли з Віфанії, то не думали, що їхня подорож буде такою короткою, бо вже у Віфаварі зустріли Іоанна, самого-одного, який нібито їх там чекав. Вони побачили його здалеку, крихітну постать чоловіка, який сидів на березі річки, між білими горами, схожими на людські черепи, й долинами, що здавалися ще незагоєними рубцями, а праворуч розплавленим оловом зловісно виблискувала під сонцем і білим від спеки небом моторошна поверхня Мертвого моря. Коли вони наблизилися на відстань польоту каменя, кинутого з пращі, Ісус запитав у своїх товаришів: Це він? Обидва його супутники, приставивши долоні дашком до лоба, довго придивлялися, а тоді відповіли: Якщо це не він, то його брат-близнюк. Чекайте мене тут, поки я вернуся, сказав Ісус, не підходьте, хоч би що там сталося, і, не сказавши більше жодного слова, почав спускатися до річки. Хома та Юда Іскаріот сіли на напечену сонцем землю і стали дивитися, як Ісус то зникав між пагорками, то з’являвся знову, а коли спустився до самого берега, то пішов прямо туди, де сидів Іоанн, який за весь цей час жодного разу не зворухнувся. Сподіваюся, ми не обізналися, сказав Хома. Нам треба було підійти ближче, промовив Юда Іскаріот, але Ісус відразу зрозумів, що то він, а запитав просто так, аби щось запитати. Унизу, на березі річки, Іоанн підвівся й дивився на Ісуса, який підходив до нього. Що вони скажуть один одному? — запитав Юда Іскаріот. Можливо, Ісус нам про це розповість, а може, й ні, сказав Хома. Двоє чоловіків удалині тепер стояли один навпроти одного і розмовляли — з того, як вони розмахували руками та патерицями, було видно, що розмова була дуже жвавою, через якийсь час обидва спустилися до води, і їх не стало видно за нерівностями рельєфу, проте Юда й Хома знали, щó там відбувається, адже вони вже охрестилися, Іоанн та Ісус увійшли по пояс у воду, Іоанн набрав її в пригорщі, підняв руки до неба й полив нею голову Ісуса, кажучи: Хрещу тебе водою, нехай вона живить твій вогонь. Коли він це сказав, обидва вийшли з річки, підняли із землі свої патериці, мабуть, сказали один одному кілька слів прощання, обнялися, й Іоанн пішов понад берегом річки на північ, а Ісус у напрямку своїх учнів. Хома та Юда Іскаріот підвелися на ноги, коли він наблизився, але він проминув їх, не промовивши жодного слова, й пішов у напрямку Віфанії. Учні рушили за ним, спантеличені та згораючи від цікавості, і зрештою Хома не витримав і, не звертаючи уваги на застережливі знаки Юди, запитав: Ти не хочеш нам розповісти, що тобі сказав Іоанн? Ще не час, відповів Ісус. Він сказав тобі принаймні, чи ти Месія? Ще не час, знову повторив Ісус, і учні не зрозуміли, чи він просто повторює свої попередні слова, чи хоче сказати, що час, коли має прийти Месія, ще не настав. Саме до такої думки схилявся Юда Іскаріот, коли учні збентежено відстали, тоді як Хома, чоловік від природи недовірливий і скептичний, вважав, що Ісус із певним роздратуванням просто повторив свою першу фразу.
Про те, що відбулося насправді, довідалася в ту ніч лише Марія Магдалина й ніхто більше. Він не говорив багато, сказав їй Ісус, ми лише привіталися, й він відразу запитав, чи я той, хто має прийти, чи ми повинні чекати іншого. І що ж ти йому відповів? Я сказав, що сліпі віднаходять зір, кульгаві перестають кульгати, прокажені очищаються, а глухі починають чути. А він? Не треба, щоб Месія робив так багато, досить буде, якщо він зробить те, що повинен зробити. Він так сказав? Так, це його точні слова. А що повинен зробити Месія? Саме про це я його й запитав. А він? Сказав, що я сам повинен це для себе відкрити. А потім? А потім нічого, він повів мене до річки, охрестив і пішов геть. Які слова він промовив, коли тебе хрестив? Хрещу тебе водою, нехай вона живить твій вогонь. Після цієї розмови з Марією Магдалиною Ісус не розтуляв уста протягом цілого тижня. Він покинув дім Лазаря й оселився в околицях Віфанії, де жили його учні, але своє шатро напнув осторонь і не виходив із нього протягом цілого дня, перебуваючи там сам-один, бо навіть Марії Магдалині не було дозволено туди увійти, а вночі він покидав шатро й ішов у безлюдні гори. Кілька разів учні, ховаючись, ішли за ним, виправдовуючи себе тим, що дбають про його безпеку, щоб у разі необхідності захистити його від диких звірів, про яких там ніхто ніколи не чув, і бачили тільки, як Ісус сідав на галявині й дивився не в небо, а прямо перед собою, ніби чекав, що хтось з’явиться, виринувши з тривожної темряви долин або спустившись по схилу пагорба. Ночі стояли місячні, видно було далеко, проте не з’являвся ніхто. Коли ж на обрії загоралися перші барви світанку, Ісус повертався у своє шатро. Він з’їдав лише невелику частку тієї їжі, яку по черзі приносили йому Іоанн та Юда Іскаріот, але не відповідав на їхні привітання, а одного разу навіть брутально прогнав Петра, який лише прийшов запитати в нього, як він себе почуває й чи не буде якихось розпоряджень. Сказати, що Петро вчинив помилку, було б неправильно, він просто невчасно прийшов, бо через тиждень Ісус вийшов зі свого шатра не вночі, а посеред білого дня, приєднався до учнів і пообідав із ними, а по тому, як вони поїли, сказав: Завтра ми йдемо в Єрусалим, до Храму, там ви робитимете те, що робитиму я, бо настав час Сину Божому знати, як він може послужити своєму Отцю в його домі, а Месії пора братися за те, що він повинен робити. Учні стали розпитувати Ісуса, щó означають його слова, але він тільки додав: Вам не доведеться жити довго, щоб довідатися про це. Але учні не звикли, ані щоб він розмовляв із ними таким сухим і категоричним тоном, не звикли вони й до такого суворого виразу на його обличчі, зазвичай лагідному й доброму, вони навіть не впізнавали колишнього Ісуса, який ішов, куди посилав його Бог, і ніколи ні на що не нарікав. Не випадало сумніватися, що причиною такої зміни в його поведінці були ті ж таки резони, поки що їм невідомі, які примусили його відокремитися від товариства й блукати по пагорбах та улоговинах, так ніби він був одержимий бісами, в пошуках якогось потрібного йому слова, адже сáме слово — це те, що завжди шукають. Але Петро, найстарший серед учнів, вирішив, що з боку Ісуса несправедливо наказувати їм: Ви підете зі мною в Єрусалим, так ніби вони в нього на побігеньках і годяться тільки на те, щоб без усяких пояснень у всьому слухняно виконувати його волю. І він сказав: Ми завжди визнавали й визнаємо твою владу й твій авторитет як у тому, що ти робиш, так і в тому, що ти говориш як Син Божий, так і людина, якою ти також є, а проте не годиться, щоб ти ставився до нас як до малих дітей, які ще не набралися розуму, або до старих дідів, які вже з нього вижили, не втаємничуєш нас у свої задуми, а лише наказуєш робити те, що робитимеш і ти, не дозволяючи нам самим обміркувати те, чого ти вимагаєш від нас. Пробачте мені ви всі, — сказав Ісус, — але навіть я сам не знаю, навіщо мені треба йти до Єрусалима, мені лише було сказано, щоб я туди йшов, більш нічого, але ви не зобов’язані супроводжувати мене. А хто тобі сказав, що ти повинен іти до Єрусалима? Той, хто проник у мій розум і наказує, щó я повинен робити, а чого не повинен. Ти дуже змінився після своєї зустрічі з Іоанном. Я зрозумів, що не досить принести мир, треба також принести меч. Якщо Царство Боже близько, то навіщо меч? — запитав Андрій. Бог не сказав мені, якою дорогою прийде до вас його Царство, ми вже випробували мир, випробуймо тепер меч, а Бог зробить свій вибір, але, повторюю, ви не зобов’язані супроводжувати мене. Ти знаєш, що ми підемо за тобою куди завгодно, сказав Іоанн, а Ісус йому відповів: А ти ще не знаєш, куди я вас поведу, про це знатимуть лише ті, які дійдуть до кінця.