В обороні гідности і чести народу
Свідомість неминучої страшної катастрофи не зламала однак морально полк. Євгена Коновальця й не заставила його капітулювати. Те, що сказав він у наведеній нами вище цитаті, — зробити все можливе, щоб і в найважчій ситуації врятувати гідність і честь народу, — розумів він не як порожню фразу, а як рішучий наказ обов'язку щодо батьківщини. Тому, хоч у час важкої проби десятки „отаманів” або проголошували невтралітет у війні України проти московських большевиків, або навіть переходили на сторону ворога проти уряду Української Народньої Республіки, членами якого були їхні ж партійні колеґи, полк. Євгенові Коновальцеві ніколи й на думку не приходило піти їхнім слідом. На стійці в боротьбі, в обороні гідности і чести народу він стоїть непохитно. За весь період українсько–московської війни в 1918-20 роках Січові Стрільці полк. Є. Коновальця залишались і під військовим, і під політичним оглядом найповнішою частиною армії Української Народньої Республіки.
Проти партикуляризмів
Почуття соборности міцне в українців усіх частин української території. Але, різне політичне положення східньої та західньої частини України викликало в політичних діячів обох тих частин, у критичних моментах важкого положення, концепції і рішення, що мали характер партикулярного патріотизму. Найяскравішими прикладами такої партикулярної політики в час визвольних змагань 1918-20 рр. були: а) договір з Денікіним Командування Української Галицької Армії та б) Варшавський договір уряду Української Народньої Республіки, підписаний східньо–українською частиною всупереч протестам західньо–української частини уряду УНР.
Полк. Євген Коновалець був рішучим і послідовним ворогом всякого партикулярного патріотизму і з ним послідовно боровся. Коли в момент проби, в час, як йому треба було вибирати між боротьбою за Львів, або боротьбою за Київ, він поставив на першому місці боротьбу за Київ, то це не означало ніяк, що він перекидається на партикулярного патріота Східньої України, відмовившись від журби за долю західньої частини батьківщини. Своїм історичним рішенням він тільки визначив мірило важливости справи обох частин України в аспекті єдиної, соборної української держави в тогочасній ситуації. Тож, відмовившись відійти з Куренем Січових Стрільців до Галичини, бо важливішим завданням в тодішній ситуації вважав оборону самостійности наддніпрянської української держави, полк. Є. Коновалець не тільки не зірвав контактів з урядом та військовим командуванням Західньо–Української Народньої Республіки, а навпаки, скріпив з ними ділові зв'язки і їх весь час дружньо вдержував.