Піддержку збройній боротьбі братів галичан виявив полк. Є. Коновалець зокрема доставою зброї Українській Галицькій Армії. Бездоганне функціонування адміністраційного апарату формації Січових Стрільців дало їм змогу перебрати в своє посідання із запасів колишньої російської армії стільки зброї й амуніції, що Січові Стрільці не лише стали найкраще озброєною частиною армії УНР, але й були спроможні відправити ще деяку частину зброї Українській Галицькій Армії, яка незвичайно сильно відчувала брак зброї. Організовані полк. Є. Коновальцем постійні транспорти зброї, амуніції, сукна, саперного й санітарного добра були для УГА найбільш потрібною допомогою.
Крім цього, полк. Коновалець звернув увагу й на можливість взаємної допомоги обох армій в людях. З тією метою він висунув плян обміну персональним складом військових частин: певна кількість наддніпрянців, вояків армії УНР, повинна була відійти до складу УГА, а на їх місце, в заміну, мала прийти відповідна кількість вояків УГА. Таким способом, у спільній боротьбі, рам'я об рам'я галичан і наддніпрянців в обороні самостійности обох частин Батьківщини повинна була міцніти духова єдність обох віток українського народу. В пляні такої акції вислав полк. Коновалець до Галичини в грудні 1918 р. із складу Корпусу Січових Стрільців одну бригаду, зложену із самих наддніпрянців, а в заміну за неї прибуло з Галичини до Січових Стрільців дві тисячі вояків-галичан. Такий обмін відбувався в менших розмірах теж пізніше. Із полк. Дмитром Вітовським, що був душею Листопадового зриву у Львові та військовим міністром західньо–українського уряду, був полк. Євген Коновалець весь час у живому діловому контакті та в щирій особистій дружбі.
Особливо важливим посередником єднання галичан із наддніпрянцями стали полк. Є. Коновалець і його Січові Стрільці тоді, коли УГА перейшла Збруч, щоб разом із наддніпрянською армією УНР визволяти від московських большевиків Київ.
У дуже важкому політично-моральному положенні опинилися Січові Стрільці тоді, коли командування УГА, щоб рятувати спаралізовану жахливою епідемією тифу армію, заключило сепаратний договір неаґресії із Денікіним. Полк. Коновалець навіть не був поінформований про переговори. Довідавшись про підписаний договір УГА із Денікіним, полк. Є. Коновалець рішуче відсепарувався від нього і стану війни між. Корпусом Січових Стрільців та російською армією Денікіна ніколи ні на хвилину не припинив. Та й командування армії Денікіна із своєї сторони в договорі із УГА про перемир'я виразно виключило з засягу того договору „Корпус Коновальця”. Корпус Січових Стрільців залишився й після договору УГА з Денікіним головною збройною опорою Директорії УНР. Однак з боку наддніпрянців посипались теж на Січових Стрільців закиди „зради”.
В тій незвичайно важкій, під політично-моральним оглядом, ситуації полк. Коновалець не розгубився, ані не заломився, а зберіг подиву гідну рівновагу духа і спокій. Відсепарувавшись від договору з Денікіним, що був оцінений ним як „повторення переяславського договору”, полк. Коновалець виступив рішучим оборонцем чести галицьких українців перед зневагами з боку деяких діячів та кругів наддніпрянських українців. Довідавшись, що Головний Отаман Симон Петлюра приготовляє окрему відозву у зв'язку з договором УГА із Денікіним, полк. Коновалець негайно вислав до нього своїх спеціяльних післанців. У висліді розмов Петлюра перередагував відозву в зовсім спокійному, діловому тоні, усунувши з неї образливі слова не лиш на адресу всіх галичан, але й на адресу окремих галицьких діячів.
Жертва чужої політичної гри
На службу українській державі із зброєю в руках зголосився полк. Євген Коновалець в перших днях російської революції, в первопочинах відродженої української державности. Ставши командиром української армії він гідно захищав честь української зброї до останньої можливости. Військово–здисциплінованою, морально-політично міцною та боєздатною зберіг полк. Коновалець зорганізовану ним військову формацію Січових Стрільців аж до 6 грудня 1919 року, коли то у висліді триденних нарад Головного Отамана, уряду й вищих представників війська УНР в Чарториї було рішено ліквідувати регулярну війну і демобілізувати регулярну армію та перейти до партизанки. Повинуючись льояльно тій постанові уряду та найвищого військового командування УНРеспубліки, нарада старшин Корпусу Січових Стрільців під проводом полк. Є. Коновальця прийняла того ж 6 грудня 1919 р. постанову про формальне розв'язання регулярної військової частини Січових Стрільців.
Та фактична ліквідація Січових Стрільців як військової частини наступила як вислід чужої політичної гри: новий ніби–союзник армії УНР, поляки, підступно роззброїли Січових Стрільців і перевели всіх до таборів полонених.
Гідно видержаний іспит
Безпосередня активна участь полк. Євгена Коновальця в бурхливих подіях на наддніпрянській Україні в 1917-19 роках була для нього важким іспитом державницько–політичної зрілости. Його він видержав блискуче.
Вже першим своїм виступом полк. Євген Коновалець підняв угору прапор українського самостійництва і міцно та рішуче держав його розвиненим під час дворічних боїв проти червоних і білих московських імперіялістів, не схиливши його вниз ні в одному із таких численних моментів важких проб. Українську Центральну Раду вважав полк. Коновалець від самого її початку урядом самостійної української держави, вірячи твердо, що перші три універсали Центральної Ради є тільки даниною тодішній політичній психозі, якою був соціялістично–федералістичний дурман, і що вся Центральна Рада, з Володимиром Винниченком і його партійними колегами включно, під тиском патріотичних настроїв пробудженої української нації, еволюціонуватимуть нестримно до Четвертого Універсалу — до повного національно-державного самостійництва. Перед соціял-інтернаціоналістичною демагогією виявився він сам відпорним і успішно зумів захистити перед тією загрозою теж усе Січове Стрілецтво.