Євген Коновалець

Ідеологія і рух, що зродилися з духовости української нації

В пізніших роках, коли український націоналізм, як ідеологія і як рух, став могутньою політичною силою, що обернула внівець всі ворожі пляни перетворити знову українську націю в покірного раба, а Україну в слухняну колонію, — наші відвічні національні вороги намагалися в своїй єхидності компрометувати український націоналізм в опінії чужинців і навіть українців злобною видумкою, нібито український націоналізм є — наслідуванням і переношенням на український терен чужих ,,реакційних” рухів: німецького націонал-соціялізму та італійського фашизму. Цю нікчемну видумку помагали нашим відвічним національним ворогам, а то ще й тепер помагають піддержувати й ширити між чужими й своїми деякі українські „патріоти партії” тому, що український націоналізм є смертельним ворогом теж їхньої партійницької засади: „Або така Україна, як хочу я і моя партія, або ніяка!”
На цю ворожу інсинуацію ми хочемо звернути увагу при розгляді генези націоналістичного руху — УВО й ОУН, організованого полк. Євгеном Коновальцем, бо тут найвиразніше виявляється, як позбавленою всяких підстав і як безглуздою є ця ворожа інсинуація. З кличами державницького українського націоналізму виступає полк. Коновалець в дії — в періоді визвольних змагань 1917-20 рр., різко протиставляючи їх антидержавницькому соціялізмові, імпортованому з чужого поля; з кличами чистого українського націоналізму виступає полк. Євген Коновалець від перших днів нової політичної дійсности, після невдачі збройної боротьби 1917-20 рр.; ідеологію чистого, державницького українського націоналізму ставить полк. Євген Коновалець в основу організованої ним підпільно-революційної організації УВО в 1920 р., отже в часі, коли про італійський фашизм, а тим більше про німецький націонал-соціялізм ніхто навіть із їхніх пізніших творців навіть ще не думав.
І не мав потреби полк. Євген Коновалець для формування нової політичної організації оглядатися за чужими взірцями: він же на власні очі на протязі 1917-20 років бачив, яким прокляттям для українського народу в переломовому моменті виявився імпортований з чужого поля соціялізм і якою могутньою творчою силою виявлявся в той сам час зроджений з української духовости український націоналізм. Йому, отому українському державницькому націоналізмові, зродженому з духовости української нації в її тисячолітній боротьбі за свої права, став служити Євген Коновалець ще в юних своїх роках, йому служив він вірно в час збройної боротьби і йому став він служити й тепер, на новому етапі визвольної боротьби українського народу.

Встановлення ієрархії цілей і завдань

Скеровуючи визвольну боротьбу українського народу в періоді „миру” на шлях революції, полк. Коновалець не відкидав цим позитивної, „органічної” праці в культурно-освітній та економічній ділянках, як це помилково, або злобно твердили та ще й тепер твердять деякі політичні противники УВО й ОУН. Так званій „органічній” праці в тих ділянках — організуванні „Просвіт”, „Рідної Школи”, спортово-виховних „Соколів”, „Січей”, „Пласту” та сільськогосподарських кооперативів та інших економічних станиць присвячував полк. Коновалець сам дуже багато уваги в своїх юнацьких часах, як про це ми згадували в першій частині нашої праці, і доручав присвячувати належну увагу цим ділянкам життя й тепер членам УВО й ОУН. Полк. Коновалець як комендант УВО, а опісля провідник ОУН встановив лише конечну ієрархію цілей і завдань: на першому місці поставив він змагання за привернення самостійности соборної української держави, отже політичні цілі всенаціонального розміру й історичного значення, яким має бути підпорядкована праця й діяльність на всіх відтинках життя народу. А тому й працю в „Просвітах”, „Рідній Школі”, „Пласті”, „Соколах” і інших культурно-виховних організаціях він розумів сам і доручав розуміти всім членам УВО й ОУН як перший ступінь підготовки українського загалу до вищих, політичних завдань, а не як самоціль і як засіб відтягання нею українського громадянства від революції, як це намагалися робити опортуністичні діячі. Те саме стосується й розбудови економічного життя.

У висліді того, саме члени УВО й ОУН були найактивнішими членами всіх існуючих культурно-освітніх та економічних українських організацій та установ. Саме вони були в усіх тих організаціях найідейнішими робітниками. Тільки ж при всій тій праці вони завжди пригадували: сама розбудова „Просвіт”, кооперативів та інших установ не знищить стану поневолення українського народу, бо як довго на українських землях існуватиме стан поневолення, так довго всі здобутки українського народу в усіх ділянках, — як великими вони й не були б, — мають лише провізоричний характер: окупант може кожної хвилини все те знищити дотла. Якщо все це буде єдиною опорою змагань поневоленого народу, то ворог матиме змогу легко такий опір в пригожий момент зруйнувати. А тому основним завданням поневоленого народу мусить бути революційна мобілізація мас до остаточного завершення цілі, а вся так звана „органічна” праця мусить розглядатися як допоміжний засіб для досягнення основного завдання.

Конфлікт із еміграційними урядами

Заснована й очолена полк. Євгеном Коновальцем Українська Військова Організація стає швидко важливим чинником у політичному житті українського народу в новій дійсності, в якій йому довелося опинитися у висліді невдачі збройних змагань. Революційно-збройна боротьба УВО роздерла хмару пригноблення, що оповила була український народ в перших місяцях окупації, привернула йому віру у свої сили та вказала йому на нові можливості активної боротьби. Тодішні члени УВО В. Кучабський і Я. Чиж писали про дію і значення УВО так: „…Значне стертя галицької пасивности й розбудження оптимізму, спертого на почутті власних сил і врешті вся сітка таємної військової організації… Вирівнювання ріжниць, суперечностей і недовір'я між галицьким і наддніпрянським громадянством, що кристалізується в новій всеукраїнській ідеології, яку сьогодні приймають усі молоді й незіпсовані сили нашого народу з обох боків Збруча, вже тепер дає значні висліди в напрямку галицько-наддніпрянського зближення не тільки на терені Польщі, Галичини й Волині, але й на терені Великої України”.

Здавалось, що поява й дія Української Військової Організації мусіла викликати радість у кожного щирого українського патріота. А однак — дійсність була зовсім інакшою. На УВО посипались неждано атаки не тільки з боку всяких соціялістичних партайманів, запеклих ворогів українського націоналізму, але й проти УВО виступили оба українські еміграційні уряди: уряд УНР, що перебував тоді в Тарнові у Польщі, та уряд ЗУНР, що перебував у Відні. Наддніпрянському еміграційному урядові не подобалася революційна діяльність УВО, скерована проти „союзника УНР” Польщі та пов'язання революційної дії УВО „в Польщі” з такою ж революційною дією українського підпілля на Наддніпрянщині. За те ж саме пов'язання діяльности УВО на західньо-українських землях з революційною протибольшевицькою діяльністю на Наддніпрянщині накинувся на УВО й галицький еміграційний уряд, вимагаючи від полк. Коновальця, щоб він підчинив УВО та всю її діяльність беззастережно урядові ЗУНР, ставши на засаді незаінтересування справами Наддніпрянщини.