Выбрать главу

До яких меж доходила ворожість еміграційних „державних центрів” до соборництва УВО, задеклярованого в ідеї і чині, свідчить болюча справа загибелі полк. Юрка Отмарштайна. Відомий полякам факт, що провідне становище в УВО займає недавній комендант штабу військ УНР в часі Зимового Походу, полк. Ю. Отмарштайн, був дуже невигідним для кругів уенерівщини, що перебували в Польщі. Вони, щоб „бути чистими” в очах поляків, не завагалися прикласти свої руки до скритого замордування такого щирого та хрустального характеру українського патріота, яким був полк. Ю. Отмарштайн…

Але, коли еміграційне середовище УНР було спроможним у своєму партійницькому засліпленні тільки до поодиноких, хоч і дуже прикрих не тільки з організаційного, а й із загально-національного становища виступів проти УВО, то неприхильне ставлення до УВО еміграційного уряду ЗУНР спиняло й путало дію УВО на верхах і на низах, бо ж, як-не-як, а уряд д-ра Петрушевича втішався таки в перших повоєнних роках ще замітним авторитетом серед західньо-українського загалу. Не бажали розриву з урядом д-ра Петрушевича в тому часі й деякі провідні члени УВО. Тому, щоб вияснити ситуацію в безпосередніх розмовах з д-ром Петрушевичем і членами його уряду, полк. Коновалець виїжджає восени 1922 р. знову за кордон.

У зв'язку з тим виїздом полк. Коновальця за кордон та передбачаючи, що політична ситуація вимагатиме довшого його перебування за кордоном, вводиться в організаційній структурі УВО таку зміну, що комендант і Верховна Команда УВО повинні перебувати надалі за кордоном, а в Краю керуватиме організацією Крайова Команда УВО.

Д-р. Є. Петрушевич поставив полк, Коновальцеві рішучу вимогу безоглядного підпорядкування УВО йому — диктаторові Західньо-Української Народньої Республіки. Рівночасно ні на крок не думав відступити від обраної ним політичної лінії партикуляризму — повного відмежування інтересів західньо-українських земель від інтересів Наддніпрянської України та шукання піддержки то в Антанти, то знову в большевиків.

Будучи свідомим того, що розвій настроїв західньо-українського загалу та й сама УВО не дозріли ще для відвертого розриву УВО з екзильним урядом Західньо-Української Народньої Республіки, та не бажаючи викликати внутрішніх потрясінь в цілій УВО, полк. Євген Коновалець рішився в грудні 1923 року відійти з посту головного коменданта УВО. Перейти на політичні позиції д-ра Петрушевича полк. Коновалець відмовився. З його відходом з УВО обов'язки Верховної Команди УВО передано військовому міністерству уряду ЗУНР, а крайовим комендантом УВО став полк. Андрій Мельник.

Ідейно-політична перемога на внутрішньому фронті

На щастя, відхід полк. Є. Коновальця від УВО не тривав довго. Офіційні спроби д-ра Петрушевича, як диктатора ЗУНР переговорювати з большевиками, щоб одержати їхню допомогу в боротьбі за визволення Західньої України з-під польської окупації, не тільки не знайшли піддержки й апробати серед населення, але й погребали весь авторитет диктатора, що його він мав до того часу серед західніх українців. Західньо-український загал не менше від поляків ненавидів і московсько-большевицьких окупантів та приязні переговори з большевиками вважав такою ж самою національною зрадою, як і переговори коштом українських інтересів з поляками.

У самому УВО відсутність полк. Є. Коновальця відчувалася дуже боляче. Ані військовий міністр уряду ЗУНР, як начальний комендант УВО, ані полк. Андрій Мельник, як крайовий комендант УВО, не спроможні були заступити того авторитету, яким втішався серед усіх українських революціонерів-націоналістів полк. Євген Коновалець. В рядах УВО виникли ідеологічно-політичні розбіжності, а до того УВО зустрів важкий удар з боку польської поліції у виді масових арештувань. У тому був заарештований, а далі й засуджений на кількарічне ув'язнення теж тодішній крайовий комендант УВО полк. А. Мельник.

До полк. Є. Коновальця прибула від Крайової Команди УВО окрема делегація з закликом, щоб він знову перебрав провід УВО в свої руки. Як передумову для свого повороту на пост головного коменданта УВО полк. Коновалець поставив вимогу повного унезалежнення УВО від д-ра Петрушевича і його уряду. Представники УВО без спротиву погодились на цю вимогу і в червні 1924 р. полк. Є. Коновалець знову перебрав провід УВО в свої руки, як начальний комендант. Соборницько-революційна організація УВО стала незалежною від еміграційних урядів, які вперто стояли на своїх позиціях партикулярного патріотизму.

Ідейно-політичний конфлікт полк. Євгена Коновальця як націоналіста-соборника з еміграційними урядами, носіями партикулярного патріотизму та партійництва, закінчився повною перемогою полк. Коновальця і його ідей.

За ідеологічне оформлення революційної організації

Організована полк. Євгеном Коновальцем Українська Військова Організація виходила на поле бою під прапором ідей українського націоналізму. Та в період залежности УВО від уряду д-ра Петрушевича, головно ж в час відходу полк. Коновальця з УВО, виникли в УВО ідеологічно-політичні розбіжності, із-за чого УВО стала перетворюватися в підпільну організацію військово-бойового характеру без чітко визначеного ідеологічно-політичного обличчя. Окремі провідні члени УВО, поруч своєї діяльности у військово-бойовій організації, стали шукати для себе місця в легальних політичних партіях, хто в якій.

Такий стан вважав полк. Коновалець некорисним, бо для успіху визвольної боротьби потрібно не самого тільки спротиву ворожій окупації, але й свідомости, за що має йти боротьба. Революційний рух спротиву мусить мати виразне ідеологічно-політичне обличчя. Наслідки пливкости ідеологічно-політичних основ УВО почали виявлятися в намаганнях деяких провідних його членів, як Д. Палієва, В. Целевича, Матчака, — визначити Українській Військовій Організації тільки ролю допоміжного чинника опортуністичної партії УНДО для натиску на поляків, то знову в пропонуванні ще іншими — опертя в революційній протипольській боротьбі на большевиків. Перейнявши знову керму в УВО, полк. Коновалець звернув увагу на те, що в організації мусить бути привернена ідеологічно-політична чіткість: вона мусить знову стати міцно на грунті українського революційного націоналізму. Хто в дальшій своїй світоглядовій еволюції відійшов від тих основ, мусить відійти з УВО.

З тих причин вийшли з УВО Паліїв, Целевич, Матчак, Чиж і інші; не повернувся до УВО після виходу з тюрми й полк. А. Мельник.

А тим часом, поруч УВО постали на західньо-українських землях та на еміграції теж інші націоналістичні організації — Союз Української Націоналістичної Молоді, Група УНМ, Легія Українських Націоналістів. Тому полк. Коновалець ставить плян: з'єднати УВО з усіми іншими націоналістичними організаціями в краю й на чужині в одну революційно-підпільну організацію з чітко визначеним ідеологічно-політичним обличчям, як носія і реалізатора ідей і кличів революційного українського націоналізму.

Замість УВО — ОУН

Полк. Євген Коновалець мав серед усіх українських націоналістів безумовний авторитет. Бути із ним в контакті бажали всі існуючі тоді в краю й на еміграції політичні організації, що стояли на засадах українського націоналізму. Цим довір'ям покористувався полк. Коновалець для того, щоб скликати першу Конференцію Українських Націоналістів для обговорення проблеми злиття всіх націоналістичних організацій в одну.

Завданням революційної націоналістичної організації ставить полк. Коновалець не сам збройно-революційний спротив окупантам, але й поглиблення й поширення ідейно-політичної революції серед найширших кругів українського народу: відживлення та скріплення почуття національної гідности й гордости, віри у свої сили, знищення всіх наслідків поневолення в народній духовості, знищення всякого нахилу до опортунізму; розбудження серед мас політичного активізму, готовости до революційної боротьби та жертв, яких вимагає революційна боротьба; скріплювання принциповости в дії й характерности. Коновалець ставить вимогу ведення відповідних політичних акцій на внутрішньому й зовнішньому полі. Тому, змагаючи до об'єднання всіх націоналістичних організацій в одну, він не пропонує влиття усіх інших до УВО, але ставить проект створення з усіх існуючих єдиної нової революційної націоналістичної організації. В такому, накресленому полк. Коновальцем пляні проходили наради Першої Конференції Українських Націоналістів, що відбулася в днях 3-7 листопада 1927 р., у висліді чого було постановлено: „Створити єдину організацію українських націоналістів. До часу створення такої організації, рахуючись із потребою хвилини, що вимагає опанування стихійного руху та координації різних організованих його виявів, покликати до життя й чину Провід Українських Націоналістів”. Головою Проводу Українських Націоналістів було обрано одноголосно полк. Євгена Коновальця. Іншого кандидата на той так відповідальний пост не було. Після чотирнадцятимісячної всесторонньої підготовки відбувся в днях 29 січня – 3 лютого 1929 р. Перший Конгрес Українських Націоналістів. На ньому покликано до життя і дії, на місце УВО й усіх інших українських націоналістичних організацій та гуртів, єдину, революційно-підпільну українську націоналістичну організацію — Організацію Українських Націоналістів. Найгіднішим та найвідповіднішим зайняти пост голови Проводу новоствореної ОУН визнано однодушно — полк. Євгена Коновальця.