„Я прошу вас, пане професоре, — сказав Євген, — щоб ви питали нашого товариша В.: ви дали йому на третій конференції „двійку” і якщо ви не допустите його здати й поправити оцінку, то він муситиме повторити клясу. А він вже вивчив матеріял. Я сам приготовив його і я прошу вас перепитати його”.
„Не мішайсь, Євгене, до не своїх справ! — упімнув його строго учитель. — Це тільки моя справа, чи В. перейде до сьомої кляси, чи муситиме повторити шосту”.
„Ні, пане професоре! — заперечив пристрасно Євген. — Це не ваша тільки справа! Я був припадково наочним свідком, як батько учня В., довідавшись про погану оцінку сина у вас, жорстоко збив його, як із-за того виникла важка сварка між батьком і матір'ю В. і як після сварки батько мого товариша пішов з горя до шинку пити. Якщо ви заставите В. повторювати клясу, то це може мати важкі наслідки не лиш для нього самого, але й для родинного життя його батьків. Ви маєте обов'язок вимагати від учня, щоб він знав матеріял, але не смієте спричиняти родинних трагедій. Тому я приготовив мого товариша, він знає матеріял і я вимагаю від вас, пане професоре, щоб ви перепитали його й дали йому змогу перейти до сьомої кляси!”
„Впертий Євген” переміг: його дружнє співчуття до долі товариша зворушило шорсткого учителя і він, переконавшись що В. дійсно вже опанував матеріял навчання, перепустив його до сьомої кляси.
Крім шкільної науки — політична освіта
Але в вимогах супроти себе самого й супроти своїх товаришів Євген Коновалець не спиняється на конечності належного засвоєння собі шкільної науки. Він звертає увагу на те, що сучасне політичне положення українського народу зобов'язує морально теж кожного українського студента, а то вже й гімназиста, бути активним працівником на народній ниві; суспільно-політичні ж українські діячі не сміють бути дилетантами, неуками; вони мусять мати належні підстави політичної освіти.
А тому вже в сьомій гімназійній бере Євген Коновалець активну участь у праці таємних студентських гуртків, ціллю яких було ширити політичну свідомість й політичну освіту.
Модними були в той час і в Галичині соціялістичні кличі. Але в Євгена Коновальця не викликали вони захоплення ніколи. Саме тому, що на селі він зріс і знав наскрізь та розумів душу українського селянина, який в польському „пролетареві” бачив такого самого свого ворога, як в польському панові, а в українському інтелігентові не бачив ніякого свого „клясового ворога”, але брата; у Львові ж він зустрічався з українськими робітниками і бачив, що так само розуміють соціяльно-політичні проблеми й українські робітники. Соціялістична доктрина „клясової війни” була зовсім чужою українській духовості і могла тільки штучно насаджуватись серед українців при допомозі демагогії. Тому він цю чужу доктрину рішуче відкидає і стає-завзятим, як тоді казали: народовцем. Не писання Драгоманова, Маркса, Енгельса, але політичні поеми Тараса Шевченка, ідеологічно-програмову брошуру „Самостійна Україна” та політичні видання наддніпрянської Української Народньої Партії, що друкувалися у Львові, вивчав Євген Коновалець сам і доручав вивчати, як підстави політичного знання українського інтелігента.
Проти отрути москвофільства
Спричинниками важкого політичного та економічного положення українців у Галичині були поляки. Поляки залишалися далі непримиренними ворогами національного відродження галицьких українців. Тому і вся політично – суспільна праця в користь українського народу в Галичині мусіла мати виразний протипольський характер.
Та разом з тим, вже при перших своїх кроках у громадській роботі мусів Євген Коновалець зударитись і з другою перепоною в національному відродженні українців — з москвофільством.
Давня, історична назва українського народу „русини” задержалася в Галичині загально аж до 20-століття. Цим користувалися ті галицько-українські політики, що, втративши віру в спроможність українців самим визволитись з-під польського панування, сперлися на московську поміч і стали проповідувати національну єдність „русинів”-українців з „русскими”-москалями. Прихильниками того політичного руху, званого „москвофільством” і щедро піддержуваного царською Москвою, стало чимало тодішніх галицько–українських священиків і з їх вини хвилі москвофільської отрути стали заливати всю Галичину. Особливо міцними були впливи москвофілів в тому часі у Львівщині.,
Молодий Євген Коновалець виповідає москвофільству таку саму безпощадну війну, як і польській змові „на зніщенє Русі”. Родинні знайомства з довколишніми священиками-москвофілами використовує він зручно для того, щоб при нагоді куртуазійних відвідин кожного із них знайомитись зблизька з даним селом, підшукувати там найкращі одиниці і при їх помочі запускати коріння для української національно–свідомої роботи, для виполовлювання москвофільського хабаззя.
„Новітній гайдамака”
Освітню працю серед українських мас починає Євген Коновалець вести вже молодим гімназистом у своєму рідному селі Зашкові, а по матурі поширює її на весь львівський повіт, додавши їй виразну політичну закраску.
В Зашкові оживлено його заходами „Просвіту”, основано при ній театральний гурток і хор, які улаштовують імпрези не тільки в Зашкові, а й по довколишніх українських селах. В селі будується гарний Народній Дім, основується споживча і кредитова кооператива, організується сильне гніздо „Сокола”. Склавши матуру, Євген Коновалець стає секретарем львівської філії „Просвіти” і поширює таку ж працю, яку він повів у рідному селі, на весь львівський повіт. Його заходами було тоді влаштовано у Львові першу Шевченківську академію силами сільських хорів.
Та впарі з цією просвітньою роботою йде крок-у-крок і політична праця Євгена Коновальця. Як студент стає він представником студентів у Центральному Комітеті Української Національно-демократичної Партії і з рамені тієї партії організує політичну працю студентів у львівському повіті, а далі й по всій Галичині, беручи в цій праці участь не тільки як її керівник, а й як один із сірих виконавців.
В час виборів уважали поляки молоденького Євгена своїм небезпечним противником. „Новітній гайдамака” — говорили про нього поляки. Якщо ваш Євген, — казав батькові Євгена львівський староста поляк в 1911 р..— сидітиме в-час виборів у Львові, то я не вишлю до Зашкова війська; якщо ж ви мені того не приобіцяєте, то я вишлю військо”. Очевидно, молодий Євген відмовився сидіти бездіяльне в час виборів у Львові і польський староста для протидіяння молоденькому українському патріотові-студентові рішився вислати до Зашкова й сусідніх сіл польську поліцію, зміцнену відділом війська.
Коли розгорілася виборча боротьба за громадську раду в Дублянах біля Львова, де була Висока Школа Агрономії, і поляки запрягли до виборчої боротьби польських студентів під особистим керівництвом відомого україножера проф. Ґрабского, о. Володимир Коновалець запросив у допомогу українцям свого молоденького братанича Євгена, тодішнього студента права. Поляки вибори програли і з помсти добилися того, що Євгена Коновальця було заарештовано й поставлено перед суд. У тих часах політичний процес був подією небуденною. Судом і тюрмою думали поляки залякати молодого Євгена. Але австрійський суд звільнив його від вини й кари і таким способом польська затія вийшла тільки на користь Є. Коновальцеві, бо збільшила серед українських селян його авторитет як неустрашимого борця за права українського народу, якому й польські пани не можуть нічого вдіяти.