За український університет
По зложенні іспиту зрілости, записався Євген Коновалець в 1909 р. на студії права на Львівському університеті, які закінчив в 1914 р., склавши всі іспити та перший ригороз; вибух війни та покликання його до війська вліті 1914 року перешкодили йому скласти ще два останні ригорози, щоб завершити закінчені студії дипломом доктора права.
Весь час своїх університетських студій брав Євген Коновалець живу, активну участь теж у студентському житті. А положення тоді було таке, що й на студентському відтинку йшла завзята боротьба українців проти оргій польського шовінізму. Влада в університеті була в руках поляків і шовіністичні польські професори дотримували кроку своїм землякам у протиукраїнській політиці в інших ділянках: вони послідовно змагали до того, щоб австрійський університет у Львові повністю спольонізувати, а доступ до нього українцям якнайбільш утруднити. Українці ж вимагали, щоб основані австрійським урядом українські катедри не тільки були вдержані, але й збільшені так, щоб львівський університет або став зовсім українським, або бодай українсько-польським з однаковою кількістю катедр, а українські студенти щоб мали такий самий вільний доступ і такі самі свободи, як їх мали поляки.
На барикадах тієї боротьби українських студентів Євген Коновалець був завжди на передових позиціях: в демонстраціях, на вічах, в зударах з польськими студентами та польською поліцією.
В бурхливих демонстраціях українських студентів в липні 1910 р., коли то в зударі з польськими студентами від куль польських шовіністів загинув український студент Адам Коцко, Євген Коновалець був одним із тих, що зорганізували і провели належну відсіч польським напасникам. Із-за цього він був заарештований і разом із сто іншими українськими студентами засів на лаві обвинувачених у голосному тоді „Процесі 101 українських студентів” у Львові. Його обвинувачувала польська поліція в тому, що він вже з Зашкова виїхав до Львова на ту студентську демонстрацію з окутою залізом палицею і під час зудару з польськими студентами, озброєний тією палицею, був „головним погромником невинних польських” напасників. Але запропонований батьком Євгена на свідка жид-орендар з Зашкова зізнав перед судом, що він бачив того дня Євгена, як той їхав до Львова, але не зауважив, щоб він мав із собою залізну палицю і завдяки тому свідченню суд Євгена звільнив.
Та польські студенти були іншої думки про ролю Євгена Коновальця під час зудару та про його палицю, аніж суд, і для них теж став молодий Євген Коновалець небезпечним у політичній і в рукопашній дії „новітнім гайдамакою”.
Конечна ще — військова підготова!
В 1912 році покликано Євгена Коновальця до військової служби в австрійській армії. Як студент відслужив він однорічну військову службу в старшинській школі у Львові та із ступнем четаря („льойтнант”) note 4 повернувся до „цивіля” кінчати перервані студії.
Військова служба звернула Євгенові Коновальцеві увагу на те, що українській молоді конечно мати теж військову підготову: можливість вибуху війни між Австрією й Росією ставала все більш реальною, а в випадку війни українці мусять мати свої військові частини. Тому ініціює він зорганізування окремого студентського товариства для військового вишколу його членів під назвою „Січові Стрільці”. Його ініціативу підхоплюють швидко спортово-руханкові товариства „Січ” і „Сокіл”, які творять такі ж відділи для військового вишколу під назвою „Січові Стрільці” як секції січових і сокільських гнізд і в скорому часі вся Галичина вкривається сіткою військово – вишкільних організацій „Січових Стрільців”.
Ті відділи „Січових Стрільців” були об'єднані в трьох окремих центрах: „Січовими Стрільцями”, які творили секції при „Січах”, керував „Український Січовий Союз” при головній управі „Січей”; „Січові Стрільці”, секції „Сокола”, підлягали Головній Команді при Соколові-Батьку; а студентська частина, прийнявши назву „Січові Стрільці І.”, залишилася самостійною. Євген Коновалець не зайняв формально-провідного посту в ні одній із цих формацій; а однак всі „Січові Стрільці” визнавали його, Євгена Коновальця, душею цього руху і своїм ідейним провідником.
Найкращий взірець українського студента
Таким був Євген Коновалець в часах своїх гімназійних та університетських студій: одним із найкращих учнів між гімназистами і студентами, а одночасно — вже від наймолодших років одним із передових борців на студентських барикадах; студентом-громадянином і студентом-бойовиком.
Вимагаючи від інших, він старався насамперед сам бути взірцевим прикладом. І — без тіні театральщини, без крапельки жажди почестей, видних становищ, голосних похвал, а з найглибшою щирістю, найбільшою жертвенністю і подивугідною скромністю. Тому й щирою була глибока пошана до нього серед всього українського студентства, серед українського селянства, яке він просвіщав, політично усвідомлював і організував, приготовляючи до великого історичного іспиту, та навіть серед старших українських політичних і суспільно-громадських діячів.
Та не на терені галицької України, а в золотоверхому Києві призначила доля Євгенові Коновальцеві відіграти Важливу в історії всієї української нації ролю. Тому туди, на схід, повела його доля своїми дивними шляхами.
З вибухом війни між Австрією й Росією покликано Євгена Коновальця до військової служби в 35-тому полку „Крайової Оборони” („Ляндвери”). Перебуваючи перший місяць із своєю частиною у Львові, він був наочним свідком формування із вишколюваних у відділах „Січових Стрільців” окремого українського військового легіону під назвою „Українські Січові Стрільці”, але перейти з загально-австрійської „Крайової Оборони” до українського легіону УСС, як цього він бажав, військове командування йому не дозволило.
Вже в першому місяці війни прийшлось Є. Коновальцеві пережити перший важкий удар: австрійська, а точніше польська поліція заарештувала його батька Михайла та стрия о. Володимира Коновальця і, хоч оба вони були загально відомими ворогами москвофільства й самої Росії, відставила обох їх до табору інтернованих у Талергофі як непевних щодо їхнього австрійського патріотизму.
У вересні 1914 р. австрійські війська відступили зі Львова в Карпати. Під час того відступу, та в час боїв у Карпатах, доводилось Євгенові Коновальцеві бачити трагедію галицьких українців, що падали жертвою польсько-мадярського шовінізму: на підставі злобних доносів місцевих польських шовіністів мадярська військова жандармерія арештувала свідоміших українських селян і зараз же їх, мужчин, жінок, а то й дітей — вішали як… російських шпигунів.
В квітні 1915 р. опинився Євген Коновалець із своєю частиною на фронтовій позиції на горі Маківці. Але не в рядах УСС-ів, що теж стояли тоді в бойових окопах на Маківці, а як старшина австрійської „Крайової Оборони”, зложеної з членів різних національностей Австро-Угорщини. В останньому тижні квітня 1915 р. російські війська повели сильний наступ на Маківку: різнонаціональна „Крайова Оборона” не видержала ворожого наступу й безладно відступила, а четар Євген Коновалець попав до російського полону.
Разом з іншими австро-угорськими полоненими перевезено Є. Коновальця до табору воєннополонених у Чорному Ярі, а опісля до великого табору полонених в Царицині, який сьогодні зветься Сталінградом.
У ЗБРОЙНОМУ ЗМАГУ ЗА ДЕРЖАВНІСТЬ