— Поясніть, будь ласка, вашу думку, пане Томасе! — відізвався Газдрубал Калачакрович. — Мене, як штатівського кукловода, під чию дудку ви скачете по майданах за наколоті пєчєньками долари, цей аспект дуже цікавить. Держдепу США важливо чітко розуміти, на що хунта витрачає його криваві кредити.
— Так отож, шановні! — повів далі Томас. — Уявіть собі дуже холодне літо. Ви стоїте на березі Фінської затоки, дивитеся на зимне й сіре море. Навколо вас тягнуться в похмуре небо циклопічні кацапські берези, такі, як ото колони на вашингтонському Капітолії. Вони підступають настільки близько до берегової смуги, що під час приливу їх омиває морська хвиля. І десь там, за буйками, хуярить кролем самотній рудий кацап в трусах і майці, нахабний і цілеспрямований.
От скажіть мені чесно, ви бачили в дитинстві таку хуйню у нас на Черкащині, ну, або у вас на Айовщині? Похмуре сіре море, з нього стирчать огромні берези, а за буйками хуярить кролем кацап, ще й чутно здалеку, яке воно довольне і як йому нравиться ото хуярити. Це зовсім інша картина світу, а в ній царює інший господар, не такий, як ото у нас з вами.
До нас на село, ще до війни, приїздив раз гостювати один блідий, як печерна комаха, кацап. Він познайомився в своєму Підмосков’ї з моїм кумом Сашком, котрий їбошив там на стройці маляром, і вирішив в нього погостювати. То коли вони напідпитку цибали бомбочкою з греблі в прогрітий сонцем вкраїнський ставок, я побачив, яке ж воно інородне в цьому середовищі загорілих і крепкосраких вкраїнських биків. У нього навіть плавки були якісь пиздуваті, з дельфінчиком. Наші ж всі в широченних парашутах, засмаглі, круглоголові, кожен пахне часником і оранкою. Кацап же, наче той тайожний мухомор, був прозорий, а по краях обгорілий і червонястий, ще й бзділо від нього традиційним неврожаєм. А шуткі він шутіл якісь інакші, геть не з нашого асоціативного ряду. Теж колгоспні, але непонятні. Ай да пасажу-ка я на агародє гароху — і в штанах тєпло, і в живатє полно, йоб тваю сука мать! І регоче, гидота така. А всі наші бики на нього мовчки дивляться — луп-луп баньками. Наче ж понятно, про що та шутка, а суть її так просто не вхопити.
Ну, то таке, ліричний відступ. Так ось до чого я, власне, хилю. В їхньому московитському уявленні про світ головує бліда людина с голодранським гумором і облізлою на сонці спиною в імунодефіцитних плямах. Ця людина, як і наша, теж плекає свій ідеал — мати в кишені корочку співробітника силових органів. Але тут є суттєва різниця. Наш бик мріє стати мусором, тобто городовим реєстровим козаком, а їхній мріє стати кагебістом, тобто опрічніком — человеком с открытым лицом и внимательным взглядом. Це і є козяча кацапська пика, котра уважно дивиться на вас і думає: «О! Який цікавий дисидентик, а до ГУЛАГу чомусь досі не записався!» Тоді яку нашого мусора погляд мутний, як хуйовий самогон, і дивиться він на вас інакше — тупо, мимо і безідейно.
Але ж уся колізія полягає в тому, що мусора завжди подолають кагебістів, бо мусор, хоч він і гівно, але ніколи не втрачає зв’язку із власним народом, бо наш народ і сам по собі примусорьонний. А той кагебіст від власного кацапського народу відірваний далі нема куди, бо ніякого народу там не існує, а є тільки сама адміністрація і копалини.
— То що ж ви пропонуєте, пане Томасе? Який план дій? — поцікавився держсекретар Сполучених Штатів.
— Та який план, — сказав павіан, і крепко затягнувся черговою сигаретою. — Здати всіх кацапів дніпропетровським мусорам і почекати до ранку, а залишки завезти на добрива в міністерство сільського господарства. Та й годі, хулі з ними цацкатися!
— Що скажете, Газдрубале Калачакровичу? — глянув на держсекретаря Турчинов. — Як вам такий варіант?
— Ну, що ж! — відповів той. — В усьому світі, від Айови до Білої Церкви, хуйових людей пиздять! Ви місцеві, ви в курсі справи, отже вам і вирішувати. Мусорам так мусорам. Як казав один відомий філософ — вітер очолити неможливо!
— Ваша правда, Газдрубале Калачакровичу, вельми мудре зауваження. А що це за такий філософ? Ніколи не чув цього виразу, — поцікавився Томас.
— Банкей Йотаку, здається, так його звати. Японець чи що. Точно не пам’ятаю.