— Щось знайоме, — замислився Томас, — десь я вже чув це ім’я.
— Десь чули? — Здивовано перепитав з глибокого крісла Турчинов. — Що значить «десь чули»? Ви і є Банкей Саругатович Йотаку, чи ви вже забули?
— Що? А? А-а-а-а-а... точно, я ж цейго... а як же все це...
— Ха! Впізнаєш мене, їбанько?!! — страшно крикнув Калачакрович і вихопив з кулька з буряками крадений на складах МВС пістолет Макарова.
Томас зітхнув і заплющив очі.
— Альо! Доброго вечора! Альо! Ви мне чуєте?
— Доброго вечора, пане! Чуємо вас прекрасно! Кажіть!
— О, клас! Це я дзвоню з приводу роботи, за об'явою, чуєте мене, альо!
— Так, пане, все добре чути, кажіть вже!
— Це ж телебачення? Так? «Перший Національний»? «УТ-1»?
— Саме так, це ми!
— О, добре! Мені потрібна редакція програми «Телеакадемія»! Відділ кадрів дайте, чи шо! Я з приводу роботи дзвоню! Я сценарист!
— Ага, добре, заждіть хвилиночку, зараз з’єднаємо!
— О! Дякую!
— Поки не варто!
В слухавці пішли гудки, а потім оркестрова трембіта заграла щось з ранньої Руслани. Гей-гоп, гей-гоп, е-е-ех, а-а-а-а-а!!! Вайлд-вайлд козачок, на базарі бурячок!!!
— Ну заїбись, насилу додзвонився з десятого разу, а тепер маю слухати цей естрадний висер, — подумав Томас Сирота, молодий сценарист-початківець родом з Черкас. — Хоча, звичайно, робота є робота, і як її дають, то треба брати. Але куди не плюнь — кругом село. І ото треба було з тих Черкас їхати, щоби в Києві опинитися на короварні.
Раптом скажена какакфонія обірвалася, і в слухавці залунав досвідчений голос.
— Доброго дня, мене звати Таміла, я менеджер програми «Телеакадемія». Слухаю вас! Кажіть!
— Вітаю вас, пані Таміло! Мене звати Томас Сирота! Та шо ж там хрипить? О! Я писав вам на електронну скриньку з приводу роботи! Я сценарист, ми домовилися, що я вам подзвоню в понеділок, ось я дзвоню!
— Ага, хвилиночку, зараз. Томассирота-собачка-джмейл-ком. Дійсно, є такий лист. Добре, пане Томасе! Скажіть, будь ласка — характер роботи вам зрозумілий? Вам все ясно? Ви знаєте, чим ми займаємося?
— Так, так, пані! Характер роботи мені цілком очевидний! Наскільки я розумію, програма «Телеакадемія» — це молодіжна містерія посеред ночі раз на місяць, котра виходить в найгірший з можливих ефірний час, десь о третій ночі. Коли вся молодь вже понапивалася в сраку і сідає дивитися вашу ахуєнну програму.
По ночах перед блакитними екранами постають довжелецькі черги з юного прихильництва. Молодь не спить — чекає на сигнал з дроту. Творці «Телеакадемії» — справжні майстри підліткового контенту з педагогічним вироком — сідай, двійка, батьків до школи, нахуй з класу! Шоу займається пестуванням та плеканням обдарованих журналістських зірочок. Діляться ж зірочки на два ґендерні кластери — юні задроти в базарних светрах на розмір більше тулуба, всі в чиряках і з опухлими від постійного використання хуями, справжня надія вкраїнської журналістики! А також малолітніх лоллі-пісєк на життєвому роздоріжжі — або викладати укрмову в яготинському агроліцеї, або ж прямувати на панель в Рівне, їбатися з театральним режисером Гнатом Петровичем Цупким в обмін на рекомендаційні листи до генерального директора чернівецького медіа-холдингу «Обрій-TV».
Укрмову, канєшно, викладати ніхто не хоче, бо це ніяким боком не вигідно, тому Гнат Цупкий міняє студентські заліки на досконало обмацані дівочі панчохи і вопше живе некепсько в очікуванні першого інсульту під келишок «Борисфену». «Телеакадемія» — це зміїне кубло традиційної вкраїнської журналістики, де під вишиваною сорочкою приховалася комсомольська вагінальна турбіна з академічною вимовою і твердим, як у пані Фаріон, «че»!
Загалом, уся ваша медіа-імперія «УТ-1» — це космічний товарняк без розуму і належного фінансування, проте з весільними цицьками на спині й словником Грінченка в сраці.
Коли?! Коли ви вже потравитеся вчорашніми сосисками в тісті зі своєї бюджетної їдальні? Ця мить неодмінно настане, і що характерно — як завжди, в борг! Але якщо говорити коротко, то ваша програма — це навіть гірше, ніж насрати мавпі в дупу! Це пиздець! Все правильно?! Я нічого не забувся?!
Знову щось хрумкнуло, квецьнуло, і досвідчений голос пані Таміли офіційним тоном звернувся до молодого сценариста.
— Так, все вірно. Можете завтра приходити до відділу кадрів зранку, одразу з документами. Беріть із собою паспорт, трудову, ідентифікаційний код і бутерброди. Де ви прописані?
— В Черкасах.
— А, ну тоді йдіть нахуй!
— Як так — нахуй?