— А отак. Нахуй! Навпростець, через Канів.
— Це ви не берете мене на свою смердючу роботу через те, що я сказав вам всю правду про вашу уйобіщну передачу?
— Е ні, пане. Ми не беремо вас на роботу, через те, що ви сказали неправду про себе. У нас, знаєте, яка апаратура на телефонній лінії стоїть? Хуй хто проскоче! Ще стара німецька, з київського офісу «Аненербе» лишилася. На лампах працює. Коли німці в сорок третьому тікали, то покидали багато різного добра. Досі робе, без жодних ремонтів.
Так ось, пане! Ця апаратура докладно показала нам — хто ви, що ви, де живете, як вас звати, коли і від чого помрете.
— Ото ніхуя собі! Ну кажіть, пані Таміло, хто я, що я, де живу і коли та від чого помру. Уважно слухаю!
— Гаразд! Ви просвітлений майстер дзен школи Ріндзай-сю, звати вас Банкей Саругатович Йотаку, прописані на галявині № 1648 у колгоспі ім. Молотова, екзопланета Бабуїн, зоряна система Агро Центавра. Помрете ви прямо зараз, буквально за хвилину, від смерті. Зараз, не кидайте слухавку, перемикаю на іншу лінію!
В слухавці знову щось дзенькнуло, на секунду запала тиша, і чемний голос звернувся до Томаса.
— Прівєт! Шо дєлаєш?
Томас Сирота відразу обм’як, безвільно похилився всім тілом у бік вікна, що виходило на двір могилянського гуртожитку, і смертельно йобнувся з табуретки головою об совітську чавунну батарею.
— Калачакрович, це ти? — кволо і через силу, немов крізь вату, пробелькотів Томас. — Поможи мені, я помираю, виклич лікарів, а-а-а...
— Авжеж, авжеж!
— Калачакрович, пожди! Я не Томас Сирота і ніколи ним не був. Я Банкей Йотаку, я лише...
Раптом у слухавці знову щось хруснуло, на мить затихло, і чемний голос зауважив:
— Пиздіти треба менше, Томасе Яковичу! Прощавайте!
Слухавка наостанок рохкнула і гучно вдарила Томаса Яковича електричним струмом. У гуртожитку почалася пожежа.
Томас Якович розплющив очі, і його погляд втупився в двоє однакових дверей, на яких було закріплено по табличці з готичними написами — «Конгрес феміністів» і «Конгрес футурологів».
Він прислухався. За дверима було чутно галас, які-то матюки, ґвалт і лемент. У своїх крепких руках Томас відчув позичені з музею давньогерманських досягнень Спис Долі і скривавлений меч-скрамасакс з написом «95-а аеромогильна бригада» вздовж леза. На шиї у нього висів тяжкий, кований з метеоритного заліза кельтський хрест, а на лобі виднілося татуювання — два солярні символи з трипільського уламку, а посередині — велика свастика. Високо під стелею світилося маленьке віконце з написом «Вихід». Томас подивився на це недосяжне віконце і рішуче сказав, — Гаразд! Почнемо з футурологів!
Він прочинив двері й опинився у великому затемненому приміщенні зі щільними рядами офісних стільців та сценічним підвищенням, на якому було розташовано стіл з мікрофонами та університетську трибунку для академічних виступів. Над сценою розгорнуто великий екран для показу слайд-шоу з ноутбука. По ньому хаотично мотиляв скажений курсор і безсистемно тицяв різноманітні папки з англомовними написами. Зала була вщент забита футорологами, серед яких точилися розмови і час від часу спалахували суперечки. Перед трибуною стояв рудий підстаркуватий панок в окулярах і піджаку жмакав у руках файли з паперами доповіді і позирав у темряву задніх рядів.
— Кхе-кхе! — звернувся до наукової громади гучномовець. — Прошу тиші! Біля мікрофону спеціяльний гість конгресу, голова кацапського футурологічного центру імені Малюти Скуратова «Камо грядеши?» Авдотья Ємєльяновіч Цедербаум. Ще раз переконливо просимо панів науковців повимикати мобільні телефони і завалити їбальники.
Запала організована тиша. Рудий панок в окулярах прокашлявся, кліпнув червоними очима і почав свою доповідь.
— Уважаемые коллеги, друзья, представители прессы! К сожалению, я все еще не в должной мере владею священным санскритом, и по этой причине свой доклад изложу по-русски. Не судите меня строго, прошу понять, принять и простить.
— Йобаний кацап! Нахуй! Нахуй пиздуй!
— Итак, пожалуй, начну! Коллеги! Истинное значение истины в наши дни, как никогда, очевидно. Споры о правильном значении словосочетания «Киев мать городов русских» с каждым годом, с каждой секундой, теряют не только свой смысл, но и свою юмористическую компоненту, из которой они, в основном, и состоят.
Ведущие футуристьт мира, а все они как один обрезанные по самую лысину немецкие японцы из Сиетла, штат Вашингтон, который год спорят о том, каких именно межзвездных корпораций та или иная планета-мать. Вы чьих будете? Вы Татуин, мать корпораций майкрософтских, или же Нубиру, мать корпораций тесломоторских?