— Авжеж-авжеж, але не баріться! Приміщення орендовано нами лише до третьої години. Після нас тут проходитиме форум соціал-демократичної молоді, тому все має бути культурно. Щоб до третьої все було виїбано і прибрано!
— Так, пані! Дякую! — сказав Томас Якович і смикнув блискавку на штанях.
Феміністки радісно заворушилися і зачовгалы своїми стільцями поближче до павіана. Томас бадьоро випростався і поліз в ширіньку по прутня, але тут сталася прикра несподіванка — прутня в штанях не було. Він десь дівсь.
— А-а-а-а-а-а-а!!! — страшно заволав павіан. — Де подівся мій хуй?!!!
— Ага!!! Проклятий сексист! Думав, так просто виїбати феміністичний конгрес?!! Твій хуй в яйці, яйце в качці, качка в труні, труна на дереві, а дерево в пизді на гвозді! Дівчата, а ну, давіть цього маскулятора, покажемо мавпунові справжній Queer-атентат! Хапайте його!
Зала здригнулася і полізла на Томаса мов хробаче кубло. — У-у-у, у-у-у!!! — чулося крізь кляпи з ротів. Дівчата дзвенькали кайданами і ланцюгами та намагалися розчавити Томаса вагою власних тіл, через що масово чавилися самі, але не зупинялися. Томас крутився мов змій на сковорідці, вислизаючи з-під тіла чергової феміністки, високо підстрибував і знову вимахував своїм скрамасаксом на всі боки. Під його ногами вже було криваве місиво з пошинкованих феміністок і порубаних ланцюгів, але вони все одно лізли і лізли.
— Убийте його!!! — кричала у мікрофон Роксолана Заглушко і гасала по сцені в своєму горилячому костюмі. — Смерть!!! Смерть!!! Смердюча свиня!!!
Тут у двері хтось делікатно постукав. Колотнеча миттєво призупинилася, всі перелякано принишкли, зокрема Томас Якович і пані Заглушко. Весь конгрес витріщився на зачинені двері.
— Хто там? Ще ж нема третьої години! Наче ж ще рано! — невпевнено гукнула у цілковитій тиші Роксолана. — Ще не час!
— Та нам похуй, третя чи не третя! Відкривайте мерщій двері, бо винесемо їх разом зі стінкою! — відізвалися за дверима. — Іменем культурної революції!!! Відкривайте!
— Так, а ви хто такі? — спитав Томас Якович. — І що вам треба? У нас тут своя атмосфера! Йдіть оно навпроти, до футурологів!
— Ми боснійські маоїсти з Баня-Луки! Маємо перевірену інформацію, що в залі знаходиться відомий японський мілітарист Банкей Саругатович Йотаку! Видайте його нам, і ми підемо! А ні — то начувайтеся!
Чутно було, як за дверима тупотіли десятки ніг, клацали затвори нарізних карабінів, енергійно вигукувалися команди. Маоїсти лаштувалися до штурму феміністичного конгресу.
— Такої хуйні у нас тут немає! — крикнула дверям Роксолана Заглушко. — У вас невірна інформація! Нас підставили футурологи!
— Відкривай двері, стара ропухо! Це у твоїх же інтересах! Рахуємо до ста!
Чутно було, як до дверей підкотили стінобійну установку і заходилися відкривати ломами ящики з протиґендерними гранатами.
— Вони там що, геть їбанулися? — тихенько промовила пані Роксолана і почухала дупу. — А як же соціал-демократична молодь? Який ще Банкей Йотаку? Хто це такий? Які ще маоїсти?
Томас Якович стояв з роззявленим ротом і приречено дивився в нікуди. Весь павіан, від носа до хвоста, був вкритий холодним потом.
— Банкей, — тихо сказав мавпун. — Банкей Йотаку. Банкей Саругатович Йотаку, пані Роксолано, — це я.
— Та ти шо! — голосом Газдрубала Калачакровича відповіла пані Заглушко. — І що ж мені тепер робити? Всратися та й не жити?
— Дівчата! — звернулася Заглушко до феміністок, що мовчки валялися по підлозі з виряченими від ненависті очима і мокрими кляпами в ротах. — Спочатку розчавіть цю огидну мавпу, а тоді, коли маоїсти зламають двері, вбийте їх всіх до одного. Нехай ніхто з них більше ніколи в житті не поїде на село до батьків! This is восьмоє марта!!!
— У-у-у-у-у-у-у-у!!! — знову загудів конгрес і навалився на павіана. За хвилину Томаса Яковича було остаточно поховано під вагою феміністичної офензиви. Тим часом у дверях почулися перші удари стінобійного тарану.
«Я Банкей!» — подумав на прощання мавпун і вкотре віддав душу Недайбогові.
Томас Якович Сирота, трансправославний пенсіонер-сталініст з невеличкого райцентру в Луганській області, причвалав додому після чергового мітингу під Райрадою. Цього разу мітингували вже не проти НАТО, а за що-небудь їстівне. На мітингу покушать не дали, ще й нагнали копняками під сраку які-то нечуйні новороси.
Томас Якович зітхнув і зазирнув у древній совітський холодильник з красивою наліпкою «Вперед, Россия!». В холодильнику ніхуя їстівного не було, якщо не брати до уваги напівздохлу мишу і двох худеньких тарганів. Він уважно подивився на них голодними очима.