— Сталина на них нету, рептилоиды, жидожиды, развалили, ненавижу, фашисты, не кочегары мы не плотники, негры, Русь Святая, Президиум ЦК КПСС, гроздья душистые, царь, импортозамещение, пленум, валокардин, пиндосы, ненавижу, пенсия, Москва!, хохлы, уголек-то хорош, горжусь взятием, укры, по рупь двадцать сука, ы-ы-ы! — думав свою трансправославну думку Томас Якович і дивився на мишу, котра за цей час встигла здохнути від історичної справедливості.
Він ще трохи подумав, порозглядав мертву мишу, тоді прихлопнув рипучі дверцята холодильника та покульгав до кімнати з тілівізором і портретом Дзержинського в серванті. В тілівізорі, на відміну від холодильника, завжди всього повно. Там і пожерти дадуть, і правдою нагодують, і концерт з Газмановим покажуть. Москва, звонят колокола! — промугикав в нікуди Томас Якович та опустився у запорошене крісло з трьома ніжками і стосом Радянської енциклопедії замість четвертої. Трохи посидів, докрутив у своїй плямистій і покоцаній голові трансправославну думку і увімкнув тілівізор. По всіх без виключення каналах показували пиздатих кацапів: експертів, попів, телеведучих, мусорів, Кадирова, депутатів Мосгордуми, сербів, співаків, яку-то солдатню, комуністів, монархістів, гармоністів, трударів з Хіммаша, губернаторів Алтая тощо. Всі кацапи дохуя пизділи, співали ротами, брали одне у одного інтерв’ю, танцювали ногами, висловлювати хижі, але справедливі думки, давали влучні оцінки, прогнозували неодмінні перемоги на всіх фронтах, погрожували гібридним миром та відстоювали неабиякі інтереси.
— Ы-ы-ы-ы-ы! Ы-ы-ы-ы-ы! Ы-ы-ы-ы-ы! — Томас Якович задоволенно ганяв по голові скорочений варіант трансправославної думки. — Ы-ы-ы-ы-ы!
Сьогодні через голодуху він дивився тілівізор до повного катарсису та осатаніння. Пірнав у господарчі сюжети, винирював помолоділий в новинних блоках, впадав у дитинство в совітських кінофільмах, плюхався з головою в ток-шоу, знову виринав на поверхні концертів до дня міліції, і так коло за колом, годину за годиною. Це був справжній укол щастя в затиснутий ненавистю мозок. Мням!!!
Але тут сталося щось несподіване. Тілівізор припинив трансляцію з кацапського мурашника, почав якось дивно гарчати і блимати екраном, а за хвилину в ньому щось клацнуло, гримнуло і здивований Томас Якович побачив на екрані заставку незнайомого телеканалу. «Агро Центавра Тудей» — свідчив напис в правому нижньому кутку екрана. На заставці було написано — «Канал обичної істини як вона є». В кадрі з’явився який-то бичара у вишиванці з бейджиком «Гриша» на грудях. Томас Якович заціпенів від люті та ненависті: «Хахол! Укр! Бандера! А-а-а-а-а!!! Ы-ы-ы-ы!»
— Закрий свою совітську дірку і слухай сюди, штопаний ти хуй, — спокійно сказав Гриша і одразу перейшов на офіційний тон кучмівського держслужбовця: — Ви, Томасе Яковичу, стали учасником жидосаксонської міжгалактичної програми Evolution or Death. Вітаємо вас, Томасе Яковичу, і бажаємо здійснити правильний вибір! Врубайте струмінь, пацани! — гукнув Гриша, і в мозок Томаса Яковича прямо з тілівізора Ніагарою повалила нова, досі небачена ним реальність. Він закляк від безсилої злоби і паралізовано пірнув у страшну трансляцію обичної істини як вона є.
— Доброго дня! Ви дивитеся «Агро Центавра Тудей», і цю годину з вами проведу я, Адольф Петлюрович Обама! Отже, дивімося сюжет з Луганської області, що надіслали нам наші кореспонденти Гриша і Гриша.
Україна, Луганщина. Скромні залишки пролетарського райцентру Краснокомуняцьк лиховісно димляться після ударів американських нейтринних бомб по місцевому гастроному ім. Фрунзе. На центральній площі ім. Леніна, перед руїнами колишньої Райради здіймаються в синє небо акуратно наскирдовані купи ім. Яроша. Вони складаються з фрагментів московитської десантури, пітерської резидентури, сепаратистського активу, пенсіонерів-сталіністів, уральських довбойобів, місцевих уркаганів, московських телеоператорів та ніжегородських журналістів. Подекуди ці купи займаються полум’ям і смачно пахнуть, а кругом них пораються відгодовані правосєки з каністрами авіаційної керасини і довгими вилами. Високо над скирдами пролітають тисячі жидосаксонських бомбардувальників та винищувачів і зникають за небокраєм, що спалахує нищівними вибухами.
Через центральну площу в бік колишнього московитського кордону суне довжелецька колона тяжкої броньованої техніки: десять тисяч «абрамсів», п’ять тисяч новітніх українських танків «Ярема Вишневецький», безліч різноманітних БТР-ів, амфібій та хазяйських мотопричепів «Козачок-2». Вся ця техніка щільно обліплена литовськими, польськими, американськими, естонськими та канадійськими інструкторами спецназу, а також цереушниками та їхніми наймитами з СБУ. Всі вони гучно грають на губних гармошках веселі баварські мелодії, кожен з них по лікоть в зеленій православній крові, і всі як один страшно довольні обставинами.